Світовит Пашник
У
день Варвари готували пироги, тобто вареники, які є символом Бога
Місяця. За повір’ям у цей день не можна прати, білити і глину місити, а
тільки вишивати і прясти. Вважається, що вишивати навчила людей Варвара.
Гадання на Варвару по вариці відоме у сербів, при цьому здуття на каші
означало майбутній врожай, а тріщини – поганий врожай і смерть.
“Свята Варвара ночі увірвала, дня доточила” – так кажуть у народі. Докія
Гуменна припускає, що вона управляла космічними силами і може ніч
увірвати, а дня приточити, виглядає, що це щось дуже величне. Образ із
Всесвіту. Цей образ підтверджується такою лірницькою піснею:
Зійшла зоря посеред моря,
То не зоря, лише свята Варвара... [4, 264].
Тобто свята Варвара уособлює Зорю. У замовляннях здебільшого називаються
три зорі – рання, вечірня і полунощна (або полуденна). З них
найсильнішою вважається рання. Три зориці-сестриці – це символічні
образи, що позначали певні сакральні відрізки часу. Їх іноді називали по
імені: “Ви, зорі-зориці, Божі помічниці, одна Захариха, друга Варвара,
третя Марина...”
У слов’янській міфології Зоря – це красна панна, що вранці відмикає
ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться слідом за нею. Або
розповідається, що появі на небі Дажбогу передує Ранкова Зоря, яка
виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря –
заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об’їзд.
Людмила Іваннікова зазначає, що в пізніших колядках образ зорі і дівчини
тісно переплітаються, замінюють один одного і загалом сприймаються як
єдине ціле. Ці колядки, що з божественних гімнів перетворилися на
величальні пісні, зберігають момент переходу думки від міфологічного
образу до символу, який твориться на тому етапі, коли вже не зоря
порівнювалася з дівчиною, а навпаки – дівчина зорею. [5, 110].
Матирь Сва у кількох місцях Велесової Книги також ототожнюється із
Красною Зорею: "Тут Зоря Красна іде до нас, як жона благая, і молока дає
нам у силу нашу і кріпость двожилу. Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща. […]І
так рече Сонцю, що віз з волами есть там і жде його на Молочній Стезі.
Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби воно поспішило."
[1, 7ж].
Ця птиця уособлює як вранішню зорю, так і вечірню, тому вона провісницею
перемоги і загибелі. Ім’я Варвара (Барбара), також підходить до
визначення боротьби (борьба – рос.).
Птиця Матирь Сва, можливо, є совою. У весільній пісні саме так названо
молоду, яку привели в дім молодого:
Прилетіла сова,
Сіла на покуті
У червоних чобітках.
Не кишайте, не полохайте,
Нехай собі привикає,
Хліба-солі поїдає
Та додому не тікає...
Також знаємо, пише Докія Гуменна, що на свято Варвари вариться каша, яка
є обрядовою стравою при всіх найважливіших моментах людського життя. Ще
задовго до того, як дитина вродиться, свята Варвара на тому світі годує
її кашею. Як уже вродиться, баби й молодиці приносять на хрестини кашу.
Підносять цю кашу три рази до стелі і промовляють заклинання:
“Як у полі туман, так хай буде немовляті щастя й талан”.
У весільному обряді молоді не доторкаються ні до чого, що наставлено на
столі, а ритуально їдять кашу. Умерла людина – відпроваджують її на той
світ, то при цьому мусить бути коливо (також каша). Каша це
найстародавніша варена страва із зерна, вона з тих часів, як люди ще не
навчилися розмелювати зерно, а варили його цілим, як є. [4, 162, 264].
Варіння каші може також символізувати статевий акт, який відображено в
ритуалі пересвар на сватанні, коли представники молодого вриваються до
подвір’я нареченої. Саме подвір’я символізує жіноче лоно, а сама зоря
може позначати жіночі геніталії:
По той бік гора, по сей бік друга,
Поміж крутими горами – ясная зоря...
В ісландській «Молодшій Едді» («Ведіння Гюльви») Вар (від др. ісл. varar
– «обітниця», первісне значення імені, напевне, «кохана») – Богиня
заступниця шлюбних обітниць:
«Дев’ята, Вар, підслуховує клятви і обітниці, якими обмінюються наодинці
чоловіки і жінки. Тому ці обітниці називаються її ім’ям».
А в «пісні о Трюме» («Старша Еда») нетерплячий наречений вимагає:
Хай Вар десниця
Союз благословить. [6].
Степан Наливайко повідомляє, що слово "вара" (хінді – вар, бар) –
"коханий", "чоловік", "жених", "сватальник". А санскритське парне
словосполучення "вара-канья" означає "жених і наречена", "молоді".[7,
269]. Це близьке до наших слів "воркувати", "воркотати" – ніжно
розмовляти (щодо голубів, закоханих) або "бурчати", "гнівитися", а також
до "ворогувати" [2, 158], що ще раз підкреслює подвійність значення
цього слова.
Процес боротьби проходить у ведичному міфі про битву Індри (Андрія) і
Врітри (Воротаря). Цей міф відображається в кількох українських святах і
легко розпізнається в весільній обрядовості. Індра розколює вмістилище
Валу і випускає Води, після чого народжується Сур’я-Сонце – це дійство
позначає народження дитини. Разом з цим проливається червона кров, що є
кольором зорі.
Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою ясного весняного
сонця. На цьому камені любить сидіти красна діва Зоря, котра зашиває
рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою. [3, 8].
Пояснимо відмінність для цього свята: Індра (Андрій) займає нижню
позицію і ці дійства пов'язуються не з народженням, а із заплідненням. В
цих двох діях можемо знайти послідовність: після запліднення (оплата
насінням) йде відплата дитиною.
Свято Варвари важливе місце в ланцюгу перетворень як космічного виміру,
так і взаємодій між чоловіком і жінкою. Схематично ці відносини
відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи, які
позначені чоловічим і жіночим дворами. Такі святилища були представлені
на всьому арійському просторі. [8].
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7518 (2010). – 160 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов.
ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
3. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. –
384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”,
1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. –
432 с.
7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр
"Просвіта", 2000. – 288 с.
8. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба
її інтерпретації. - http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
Література
1. Велесова Книга /
Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло,
7518 (2010). – 160 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і
голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
3. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978.
– 384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”,
1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. –
432 с.
7. Наливайко С.І.
Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
8. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та
спроба її інтерпретації. -
http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
http://www.svit.in.ua
До розділу