Світовит Пашник
Напередодні старого Нового року ми
ушановуємо Вія (Вия) – Бога потойбічного світу. Вій одним поглядом
вбиває людей і перетворює в попіл міста і села; його убивчий погляд
закривають густі брови і з’єднані вії. І тільки у тому випадку, коли
потрібно знищити ворожі раті, або спалити вороже місто, піднімають йому
вії вилами. Його віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і
її можна зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними
чорними віками, Вій нагадує Землю-піч, що горить всередині, чорну
ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими
рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить – або смерть, або
безсмертя. [3, 8].
Вія нагадує святий Кас’ян: Кас’ян схожий
на людину, надмірно сердитий, увесь в шерсті, вії і борода довгі, аж до
землі, і весь чорний. [2, 56]. Кас’янові через вії погано бачити, і
нечиста сила підіймає йому вії гуртом. Ім’я Кас’ян пов’язане з кістьми
мертвих. Вій вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також
суддею над мертвими.
Напередодні першого дня весни (у давнину
Новий рік) запалювали в печі священне вогнище, яке і символізувало Вія.
Цій події передувало за календарем паралельне свято Симаргла
(Івана-Воїна), коли мусили вперше на закінчення літа і початок осені
розтопити піч. 1 вересня також вважається церковним Новим роком. Назва
місяців "березень" і "вересень" має спільні витоки, і пов'язана з Богом
Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово "вірш" (вертіти,
повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком). А Велес є
опікуном поезії.
Якщо умовно розглянути рік як одна доба і
поділити його на 12 годин-місяців, як це було на первісному вимірі часу
(годинник має 12 поділів, а доба тримає 24 години), то 1 березня мало б
по суті символізувати початок ранку, тобто народження Сонця. Тому Вію
мають підняти заслінку і вогонь, як зародок Сонця має вийти з потойбіччя
на Світ Божий. А 1 вересня (вечір) на свято Комина (та ж сама пічка)
головню від Сонця, Матир Сва на крилах має принести людям, тобто назад у
піч, яку до цього свята ретельно готують (див. Свято Комина).
По суті два крила Матері Сва мають
символізувати ранкову й вечірню зорю, про що й мовиться у Велесовій
Книзі. Але не вона виводить Сонце на сине небо, а Велес – провідник в
Наву і назад до Яві – у комнощі (місяці-човні):
Молимо Велеса, отця нашого, да потягне
в небі комнощь Суражову, да зійде на нас сурі вішати, золоті кола
вертячи. То бо Сонце наше, іже світить на домівки наші. І перед його
ликом блідим єсь лик огнищ домашніх. Сьому Богу-огнику Семурглю речемо
показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого світа. [1,
3а].
Література
1.
Велесова Книга / Упор.,
перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7518 (2010).
– 160 с.
2.
Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
3. Словник рідновіра / Уклав
С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7517 (2009). – 48 с.
http://www.svit.in.ua
До розділу