Свято Русальчин Великдень відзначається у
четвер після Трійці. (За іншими витоками на четвер перед Трійцею). За
постійним календарем має припадати на 10 травня, що відповідає
етнографічному святу Зільника (церковне Симона Зілота).
В цей день до сходу сонця, коли ще не спала роса, ходять збирати
трави. Жінки йдуть до потаємних місць – де півня не чути і куди не
доноситься собачий гавкіт. Відшукавши рослину, стають обличчям на схід і
моляться:
Мати Божа ходила,
Зілля родила,
Відром поливала -
Нам на поміч давала!
чи:
Трава-травиця, красна дівиця,
Не я тебе садила, не я й поливала:
Господь тебе садив,
Господь і поливав –
Всякому онукові на поміч давав!
Годилося цього дня митися в купелі з цілющих трав.
Жінки з чоловіками, зодягнувшись у святковий одяг, йдуть на поля,
влаштовують трапезу з різноманітними забавами, а потім розносять їжу на
межі нив – для русалок.
Плетіння вінків
Зранку дівчата випікають пиріжки й готують яєшню (ця страва є
обов'язковою в трійчанських обрядах). В обід молодь збирається на одному
з подвір'їв. Ставлять посередині зрубану березу, а поруч - дзбан з
водою.
У визначений час одна з юнок підходить до "куща", перевертає посудину
з водою й витягує берізку. Тримаючи її в руках, прямує до відчинених
воріт. Хід супроводжується піснею. Її заспівує ведуча, а решта
допомагає:
Ой зав'ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
– Ой мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під воротьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани ізбігалися,
Сьому диву дивувалися.
Йдучи селом до лісу, дівчата співають пісень:
Проведу я русалоньку до бору,
А й сама вернуся додому.
Ми свою русалоньку проводили,
Гіркою осикою заломили.
На лісовій галявині розстеляють скатертину, лаштують принесену з
собою їжу та напої (переважно мед-пиво) й сідають обідати. По закінченні
трапези юнки розходяться, щоб плести вінки. Іноді вони збираються на
одному дереві, а коли дівчат чимало, то відшукують кілька берізок з
таким розрахунком, щоб гілки з різних дерев можна було дістати і сплести
їх разом.
Розбившись по парах, плетуть віночки, не відламуючи галузок. Цю
роботу супроводжують піснею:
Ой вигляни, срібний місяцю,
Із-за хмароньки,
Бо повинна вийти з води
Сестра русалонька.
Розпрощалась вона з світом,
Моя мила,
А сьогодні повинна вийти,
Бо зелена неділя.
Упоравшись з плетінням вінків, дівчата обмінюються одна з одною через
віночок крашанками й цілуються: після цього обоє стають "кумами". Коли
дійство з вінками й кумуванням закінчується, починають вибирати старшу
куму.
Кожна з дівчат скручує або пов'язує у вузол свою хустину й разом
підкидають їх угору. Чия підлетіла найвище, та юнка вважається "старшою
кумою". Потім утворюють коло. Старша кума присідає, а присутні
покривають її хустиною, кінці якої прив'язують до кілочків; вона мовби
засинає. Взявшись за руки, подружки танцюють навколо "сплячої русалки".
Через деякий час "сплюха" прокидається, нагло підстрибує, вливається у
танок і б'є по руках присутніх. Гурт оживає у дотепах, жартах, голосному
сміхові. Після цього всі вертаються у село з піснею:
Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
– Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
– Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
– Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала.
Від четверга вінки зберігають до першого дня Зелених свят. У неділю
юнки знову йдуть гуртом до лісу, щоб розвити їх. Кожна пара ретельно
придивляється до свого віночка: якщо він свіжий – це добра ознака, а
коли зів'яв – на лиху долю. В одній з пісень мовиться:
Пусти мене, мати,
У гай погуляти
До білої березоньки,
Про щастя спитати...
Література:
- Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – Кн. 1. – С.
209-218.
http://www.svit.in.ua
До розділу