До розділу

 

Шум
1 червня

 

Свято Шума відкриває початок літа. У гетитів літнє свято звалося Ата-Шум. [Губерначук, 34] Це напевне Старий Шум, який стоїть у річному коловроті протилежно від Нового Шума (Наум), яке святкують 1 грудня. Свято Наума пов’язане з мудрістью і початком у давнину навчального періоду. За багатьма легендами різних народів символом мудрості є Змій. Перед цим святом, 30 листопада, ушановується змієборець Андра (Індра, Ондере). Він своєю палицею, мусив вбити Змія, який оновлюється (воскресає) 1 грудня. А вже 1 червня він стає зрілим або старим. Підтвердженням причетності змія до свята Шума, має своєрідний звук, який видає плазун у вигляді шипіння.

Також своїм листям шумить ліс, тому під Шумом саме й розуміють духа ліса. У давнину ліс називали Шумом, ще давніше Шумлячим. Шум Шумлячий - Бог лісу та лісового шуму. Шум – ліс із своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. Особливо Шумлячий вельми сердитий тоді, коли б’ються лісовики між собою. Тоді здіймає він бурю і ламає віковічні дерева.

В українській гаївці співається: „А в нашого Шума зелена шуба”. Звичайно, що мова йде про зелений ліс, який вже сповна розкрив свою красу в літню пору. Могутнього Бога дівчата викликають веснянками-гаївками, що мають назву „Шум” (див. гру). Цими та іншими магічними піснями юнки пробуджують Шумлячого, щоб розвивався в зелені, набирався весняно-літньої сили, щоб приносив радість і відганяв усе лихе. Утворивши коло, бралися дівчата за руки, то спускали їх, то піднімали до гори – творячи щось подібне до колихання дерев. Коли опускали руки донизу, починали неймовірно жваво танцювати. У цей час „налітали” парубки, кожен хапав свою юнку і утворювався безмежно веселий танець.

Ліс-Шум – святиня Богів, він завжди манив людей своєю безмежною таємницею, своїм дивошумом могутніх вікових дерев. [Войтович, 130-136].

Дослідник А.В. Цьось приводить наступну гру „Віночок”, яка пов’язана з ушануванням Шума:

Всі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, праву – на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:

Ой нумо-нумо
В плетеного Шума!
Як наша мати
Буде розплітати?
Розплетися (заплетися), Шуме,
Розплетися (заплетися)!
Хрещатий барвінку,
Розстелися!

Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають вгору, вигукуючи: “Горю, горю!” Так гра закінчується. [Цьось].

Подібні забави описує у книзі “Звичаї нашого народу” Олекса Воропай:

Дівчата беруться за руки і творять два ключі – один за одним паралельно – і при цьому співають:

Ой , нумо, нумо,
В Зеленого Шума.
А в нашого Шума
Зеленая шуба.

Після цього обидва “ключі” біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:

Ой, Шум ходить по діброві
А Шумиха рибу ловить,
Що вловила, те пропила,
Своїй дочці не вгодила.
Постій, дочко, до суботи,
Куплю плахту і чоботи. –
Червоная плахта,
Зелена запаска –
Люби мене, козаченько,
Коли твоя ласка.

На Чорноморщині дівчата, виводячи “Шум” (гра аналогічна до “Віночку”) завертають у коло і пробігають під “Аркою” рук останніх двох дівчат, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином останні пари дівчат пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної в дві лави, утворюючи при цьому з своїх рук щось на зразок плоту. Заплітаючи такий пліт, дівчата співають:

Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума,
Огірки-жовтяки,
Женітеся, парубки,
Ой вам трясця – не дівка.
Трясця вам, а не нам,
Трясця нашим ворогам.
Ой, у того Шума, Зеленая шуба...

На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п’яти або шести, хлопця або дівчину – “аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло”. Дитя ходить по живому “плоті чи містку”, а хор співає:

Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить;
Що вловила, те й пропила,
Сукні дочці не купила.
Пожди, доню, до суботи,
Куплю сукню і чоботи.
Пожди, доню, понеділка,
Зів’ю вінок із барвінка.
Абож мені сукню крайте,
Абож мене заміж дайте.

В міру того, як “Шум” рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук “місток”. Таким чином “Шум” може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде церкву навколо. [Воропай, 308-310].


Підготував Світовит ПАШНИК

    Література:
  1. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне: Оріяна, 1997. – 332 с.
  2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
  3. Губерначук С. Дажбог мене вислав... // Сварог. – 2001. – №11-12. – С. 34-38.
  4. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1994. – 96 с.

http://www.svit.in.ua

 

До розділу