Микола МІХНОВСЬКИЙ

1873 – 03.05.1924 р.


ВАГА ВЕЛИКОГО ЗАПОВІТУ
Народ має право жити, коли він має силу жити

Нащадок старого козацького роду Микола Міхновський народився у 1873 р. у с. Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. Батько Миколи - Іван, свято беріг національні традиції і, як парох цього села, сміливо правив богослужіння українською мовою.

Після закінчення Прилуцької гімназії Микола вступив на правничий факультет Київського університету імені Святого Володимира.

Влітку 1891 року на могилі Тараса Шевченка в Каневі українські студенти Іван Липа, Микола Байздренко, Володимир Боровик та Михайло Базькевич створили нелегальне Братство тарасівців. Його програма була складена в містечку Глинську (тепер село в Роменському районі Сумської області). У Києві до них приєднався Микола Міхновський, який розробив основні засади Братства і організував найчисельнішу групу тарасівців. До Братства належали Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Микола Вороний, Володимир Самійленко, інші визначні письменники та науковці. У 1893 р. російській поліції вдалося розгромити організацію.

В січні 1898 р. Міхновський переїздить до Харкова, де відкриває власну адвокатську канцелярію. Невдовзі він здобув неабияку популярність як успішний адвокат. У 1906 році на т. зв. Лубенському процесі двох українських діячів - братів Шеметів - засудили до страти, але завдяки майстерності адвоката Міхновському вони були звільнені.

Захоплений успіхом Міхновського відомий російський письменник Володимир Короленко підійшов привітати Міхновського, але той, заклавши руки за спину, відповів: "Я зрадникам свого народу руки не подаю". Цей вчинок красномовніше за будь які фрази говорить про принциповий і безкомпромісний характер Міхновського. Короленко пізніше згадував, що таке ставлення Міхновського змусило його задуматись і під іншим кутом подивитись на свою позицію і на поневолений стан України. Олена Теліга у своїй праці "Партачі життя" також наводить цей факт, як взірець цивільної відваги. Цікавий факт наводить історик Іван Головацький. "При відкритті цього пам'ятника (Івану Котляревському. - В. Р.) в 1903 р. на урочистому засіданні в Полтавському театрі галичани Романчук, Лопатинський та інші виступали українською мовою. Після них українською мовою виступив Микола Міхновський, але голова міста Трегубов зажадав, щоб він говорив російською. На це автор "Самостійної України" відповів, що привітання написане українською, і він не має права читати його інакше.

На заяву голови, що він не допустить промови по-українськи, Микола Міхновський гордо відповів: "Мені доручено передати Вам цей привіт, але коли ви не хочете слухати, то я не можу його вам передати". Згорнувши привітання, поклав його до кишені, а потім додав: "Я можу вам віддати лише палітурку, в якій був адрес" - й поклав на стіл порожню обгортку. Вдячна публіка вшанувала Миколі Міхновському гучну овацію. Слідом за ним вийшли інші делегати, і, ховаючи привітання до кишень, клали на стіл порожні обгортки. Це відбувалося під безперервні оплески і окрики публіки: "Слава!"

Взимку 1900 року колишні тарасівці та їхні однодумці створили у Харкові Революційну українську партію (РУП). Програмою РУП став маніфест Міхновського "Самостійна Україна", виданий у Львові накладом 1000 примірників. Ця невеличка за обсягом, але багатюща за змістом брошурка, яка вийшла мізерним накладом, здійснила радикальний переворот у думках і помислах цілого покоління.

Невдовзі Міхновським, Макаренком і братами Шеметами було засновано виразно націоналістичну Українську народну партію (УНП), котру слід вважати прямою спадкоємницею Братства тарасівців. В 1904 році при УНП було створено бойовий відділ "Оборона України" під керівництвом Віктора Чехівського.

Микола Міхновський відомий і як перший видавець української періодики. У 1905 році в Лубнах за сприяння Міхновського виходив селянський часопис "Хлібороб", але влада заборонила його. В 1906 р. Міхновський у Харкові випускає газету "Слобожанщина", котра також невдовзі була заборонена. Подібна участь спіткала й газету "Запоріжжя", що видавалась ним у Катеринославі. У 1912 р. в Харкові майже рік Міхновському вдається випускати часопис "Сніп".

З початком Першої світової війни офіцера запасу Міхновського було мобілізовано та призначено до військового суду. Знаючи, якого розмаху і впливу набрав легіон Українських січових стрільців (УСС) по той бік фронту, Міхновський намагається ініціювати українські відділи в царській армії, але на той час цей задум не знайшов належної підтримки.

Лютнева революція 1917 року застала поручика Миколу Міхновського у Києві, де він працював в Київському окружному військовому суді. Російська армія деморалізувалась і розпадалась на очах. В середовищі українських вояків Міхновський організовує націоналістичні гуртки. Розуміючи, що "тільки меч, а не слова здобуде нації права" 15 березня 1917 р. він підготував і провів Перше українське військове підготовче віче, на якому була проголошена ідея створення Української армії. 23 березня з ініціативи Міхновського було скликано Перший український військовий з'їзд за участі понад 1000 делегатів - солдатів і старшин. А вже 29 березня Міхновський засновує Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка і розпочинає організацію українського війська, долаючи опір соціалістів, зокрема Володимира Винниченка та Михайла Грушевського.
В ніч на 19 липня полк ім. П. Полуботка, роззброївши російську залогу Києва, закликав Центральну Раду проголосити незалежність України. Але задурманені соціалістичною блекотою "українські демократи" за допомогою богданівців, якими керував зрадник Юрій Капкан, підступно роззброїли полуботківців і під вартою тих самих російських загонів, яким повернули зброю, відправили "бунтівників" у фронтову м`ясорубку, поспішивши уклінно доповісти про свої "успіхи" Керенському...

"...Успішний виступ українських самостійницьких сил проти московського наїзника в липні 1917 року закінчився несподівано - трагічною перемогою "дядьків отечества чужого", яка звела внівець весь революційний розмах пробудженої української національної стихії" (Мірчук П. Трагічна перемога).

Тільки пізньої осені Микола Міхновський зміг повернутись до Києва з Румунського фронту. Та шанс було втрачено. 22 січня 1918 року Центральна Рада під тиском обставин на вимогу самостійників, котрі блокували приміщення, все ж проголосила незалежність України. Та війська Мурайова вже підходили під Київ...

У 1919 - 1923 роках Міхновський працює викладачем на Кубані, веде там дослідницьку та просвітницьку діяльність. Після повернення в 1924 року до захопленого більшовиками Києва налагоджує стосунки з українськими діячами. На той час за ним вже постійно стежило ЧК...

Життя Миколи Міхновського обірвалося 3 травня 1924 року.

Один із засновників Братства тарасівців, Української народної партії (УНП), автор знакової праці "Самостійна Україна" (а відтак засадничих гасел українського революційного націоналізму "Україна для українців!" та "Одна, єдина, неподільна від Карпат аж по Кавказ самостійна Україна!"), автор проекту Конституції України, творець українського війська - Микола Міхновський усе своє коротке, але велике життя віддав повністю, без останку, служінню українському народу, служінню Національній Ідеї. Кожним своїм полум'яним словом, кожним своїм вчинком він наближав час постання Великої Держави, Української України.
Скупі біографічні дані лише в загальних рисах окреслюють образ того, хто своїм могутнім словом викликав із, здавалось, назавжди забутих дідівських могил і курганів, козацький непокірний дух і козацьку бойову звитягу.
На творах і чинах Миколи Міхновського виховувались і виховуються нові покоління борців-націоналістів, адвокатів нації.

Сьогодні офіційна Україна не влаштовує академій на честь Міхновського, немає ні пам'ятників, ні меморіальних дощок тому, хто все своє життя поклав на олтар її незалежності - ні в Києві, ні в Харкові, ні в Полтаві, ні в його рідній Турівці немає вулиці, яка б носила ім'я Великого Українця. Невідоме навіть місце його поховання... Нікуди принести і покласти квіти...

Вшановуючи пам'ять Миколи Міхновського мусимо усвідомити, що ми ще не маємо тієї України, візія якої осявала дорогу нашим славним попередникам, тієї України, за яку проливали кров герої Крут і Базару, холодноярці, бойовики УВО, підпільники ОУН, вояки УПА.

Саме тому сакральні гасла, виголошені Міхновським сторіччя тому, сьогодні накреслені на наших знаменах.
На грані двох століть, коли недруги твердили, "що логіка подій, напрям і течія життя з непереможною силою пруть до повного вимирання, до повного винародовлення нашої нації", коли на чорному стягові, котрий загрожував замайоріти над Україною, невблаганний напис пророкував "Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації", Микола Міхновський, всупереч логіці подій і прагненням ворожих сил, виголосив свою знамениту промову "Самостійна Україна".

"Самостійна Україна" - це епоха нашої історії. На переломі двох століть вона розпочинає наше горде і велике століття. Століття завершення і перемоги Української Національної Революції" (Володимир Шаян).

"Ми відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного кров'ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матерів стародавню любов нашої нації до Вітчизни і її свободи і ненависть до насилля над нами... Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України! Сини України!... Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь на Україні і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось..."

Немов грім серед ясного неба, пролунав цей маніфест пророка в спаплюженій і приспаній Україні. "Самостійна Україна" палила мозок, від неї в мене кипіла кров", - згадує свої відчуття В. Андрієвський. Але з насторогою і нерозумінням, а правильніше сказати - з переляком зустріли гасла та ідеї Міхновського інтелігенти - "українофіли", котрі воліли "робити так, щоб ніхто не бачив їхньої роботи".

Про цих страхополохів писав Міхновський: "Ці покоління зробили український рух чимось смішним, чимсь обскурантним! Ці покоління надали українофільству характер недоношеної розумом етнографічної теорії... Тактика й політика українофілів довела до того, що ціла молода Україна з відразою від них одсахнулася, симпатій же старої України вони не змогли собі приєднати".

Напевно така доля пророків - випереджати свій час і вербувати послідовників із наступних поколінь. Сучасники не розуміли Тараса Шевченка, не розуміли Лесі Українки, не розуміли вони і Миколи Міхновського.
"Вирішним для характеристики моральної постави Миколи Міхновського в останніх роках його життя аж до останньої хвилини залишається те, що Микола Міхновський ніколи не вирікався своїх ідей, ніколи не став до співпраці з ворогами Української нації та Української державності. Не вирікся він своїх самостійницько-націоналістичних ідей і не став на службу большевиків і тоді, коли складали покаянні заяви і ставали до співпраці з большевиками такі провідні діячі як Володимир Винниченко, проф. Михайло Грушевський та сотки інших їхніх партійних колег. Будучи в кігтях червоно-московського сатрапа, Міхновський залишився до смерті вірним наказові національної честі: "Краще впадь, але не зрадь!" (Мірчук П. Микола Міхновський - апостол української державності).

...У листопаді 1873 р. в селі Турівці на Полтавщині Господь дарував Україні Миколу Міхновського, котрий був покликаний у кризовий час занепаду своїм могутнім словом зірвати з України чорний саван зневіри, фарисейства і апатії, змобілізувати до життя і дії нові покоління українців, готових "силою взяти те, що нам належиться по праву, але відняте в нас теж силою".

З ідей Міхновського та його послідовників зродились легендарні чини січових стрільців, козаків Армії УНР, бійців УВО-ОУН-УПА.

Вічна пам'ять Миколі Міхновському і бойовикам Національної революції з-під стягу Миколи Міхновського.


Віктор РОГ
 

 

http://www.svit.in.ua

До розділу