Князь Святослав

(??? - 972 р.)


Версії останнього шляху

Київський князь Святослав Ігоревич  – одна з найяскравіших постатей давньої доби історії України. Михайло Грушевський називав його “запорожцем на престолі”. Святослав був мудрим, далекоглядним політиком, хоробрим воїном, благородною людиною. “Йду на ви”, тобто, іду на вас війною. Князь попереджав своїх ворогів про те, що буде битися з ними. Святослав воював протягом усього свого правління. За своє коротке життя він здійснив багато вдалих походів, які охопили величезну територію. Ім’я Святослава було відоме у Європі та Західній Азії.

 

Яким він був

До нас дійшов опис зовнішності князя, зроблений очевидцем – візантійським хроністом Левом Діаконом, який на власні очі бачив Святослава при укладанні договору з імператором Візантії Іоанном Цимісхієм. “Святослав був середній на зріст, міцної статури, мав блакитні очі, густі брови, плоский ніс, ...був хоробрий і спритний, як барс”. Серед своїх дружинників відрізнявся завжди чистою білою сорочкою та локоном довгого волосся на виголеній голові. Пізніше така зачіска (оселедець) була характерною для запорозьких козаків, а в часи Київської Русі це була ознака знатності князівського роду, як і золота серга з великим рубіном.

Святослав вдало продовжував політику своїх попередників, він намагався збільшити територію давньоруської держави, захистити її кордони, зробити безпечним волзький торговий шлях і взяти під свій контроль увесь великий торговий шлях “із варяг у греки”.

Князь ходив на хазар, переміг в’ятичів, воював із волзько-камськими болгарами, взяв 80 міст по Дунаю. В 70-х роках розпочав війну з Візантією. Планував навіть перенести на Дунай у місто Переяславець столицю свого князівства.

Спроба Святослава закріпитись у Переяславці показує прагнення перенести політичний центр давньоруської держави ближче до багатих країн півдня та об’єднати слов’янські племена.

 

Політик і воїн

Святослав знайшов свою смерть, як справжній воїн, у бою. У 971 році був укладений договір з Візантією, але, незважаючи на це, підступні візантійці вирішили розправитись з небезпечним ворогом. На сьогодні немає єдиної версії про те, хто вбив князя Святослава. Офіційна версія – Іоанн Цимісхія попередив печенігів про те, що князь Святослав повертається Дніпром до Києва з великими дарами та нечисленною дружиною. Розвідка князя доповіла, що печеніги влаштували засідку поблизу порогів. Князь вирішив повернути назад і відійшов на південь до гирла Дніпра, у Білобережжя і зимував там. Зима була суворою, військо потерпало від голоду, холоду, хвороб.

 

Загадка історії

Навесні 972 року князь із залишками війська зробив другу і останню спробу пробитись до Києва. У “Повісті минулих літ” Нестор-літописець скупо повідомляє: “У рік 6480 (972), коли прийшла весна, вирушив Святослав до порогів. І напав на нього Куря, князь печенігів, і вбили Святослава”. За переказами, печеніги, за своїм варварським звичаєм, відтяли Святославу голову, череп обкували золотом і сріблом, зробивши з нього чашу для вина. Так загинув славний, хоробрий князь Київської Русі Святослав Ігоревич.

Як бачимо, літописець не дав остаточної відповіді, де саме на порогах загинув видатний військовий і політичний діяч давньоруської держави.

Тому вже довгий час історики, краєзнавці намагаються з’ясувати питання про місце загибелі князя. Не випадково, що Запорізька та Дніпропетровська області не можуть поділити між собою скорботне право вважатись територією, де героїчно загинув відомий київський князь.

 

Пам’ять

Сьогодні є дві пам’ятки, що нагадують нащадкам про події 972 року.

Одна з них встановлена у 1967 році в селі Микильське, поблизу затопленого порога Ненаситець, на Дніпропетровщині. На плиті напис: “В 972 году у Днепровских порогов в неравном бою с печенегами погиб русский князь-витязь Сятослав Игоревич”.

Друга – охоронний знак – на острові Хортиця, на Чорній скелі з написом: “Чорна скеля. Ймовірне місце загибелі князя Святослава в 972 р.”. Небагато знайдеться істориків, краєзнавців, які б стверджували, що саме на острові Хортиця загинув князь Святослав. Але підставою для встановлення пам’ятки були не тільки літописні, але й археологічні дані.

У 1928 році під час гідротехнічних робіт у районі будівництва Дніпрогесу було знайдено п’ять мечів, які вчені датували X століттям. Фахівці висловили думку, що саме тут відбулась якась трагедія: загибель корабля чи бій з сумним фіналом для всього екіпажу.

На початку XIX століття біля Крарійського перевозу (місце трохи вище сучасного Дніпрогесу) рибалки підняли з дна мідний, з грецьким написом, глечик. Там були візантійські монети з іменами імператорів Никифора Фоки та Іоанна Цимісхія, з якими мав політичні стосунки Святослав.

У 1959 році побачив світ роман Семена Скляренка “Святослав”. Письменник змалював останній бій князя та його дружинників на північно-східній частині острова Хортиця, на Чорній скелі. І так сталось, що саме ця версія про загибель Святослава на Хортиці стала найвідомішою.

 

Версії, знахідки

За іншою версією, Святослав загинув у районі Вознесенівської гірки (район сучасного адміністративного центру, площі Фестивальної).

Нагадаємо, що у 1930 році Дніпрогесівська історико-археологічна експедиція досліджувала територію, на якій планувалось будівництво заводів Запорізького промислового комплексу. При дослідженні Вознесенівської гірки було виявлено могильник, до якого входило до 50 курганів. В цілому курганний могильник простягався у напрямі північний схід-південний захід і поділявся на дві групи, що були за 500 метрів одна від одної. Тут було виявлено поховання-спалення, обпалені людські кістки, залізні стріли та каміння. Археолог Володимир Грінченко виявив так званий “Кічкаський” або “Вознесенівський скарб”. У ямі глибиною 90 сантиметрів, діаметром 70 сантиметрів знайшли велику кількість металевих речей, були тут і срібні та золоті предмети. Більшість речей мала сліди перебування у вогні, багато з них були повністю знищені вогнем. Поміж речей зберіглась фігурка срібного орла зі змією в лапах. Вчені вважають, що срібний орел вагою понад кілограм і заввишки 21 см колись імовірно був навершям корогви візантійського війська. Від срібної фігурки лева зберіглась лише одна голова. Частина предметів мала культове значення, але більшість з них вчені так і не визначили через їх погану збереженість.

У 1951 році в Канаді вийшла книга учасника цієї археологічної експедиції, професора Михайла Міллера під назвою “Могила князя Святослава”. Вчений стверджує, що “тут у X столітті було поховано шляхом трупоспалення зо всім майном та послідуючим похороном... якогось видатного войовника-князя, що повертався із здобиччю із Візантії на Русь і загинув біля порогів. Хто б то міг бути, крім київського князя Святослава? Таким чином в обох джерелах – письмовому й археологічному маємо рідкісний збіг, і цей збіг стверджує, з одного боку, легенду літопису про смерть Святослава, з іншого не лишає ніякого сумніву в тому, що Кічкаський скарб є Святославова могила”.

Треба додати, що частина дослідників ототожнює Вознесенівський клад з похованням хана Аспаруха (сина хана Курбата, засновника Болгарії), друга частина пов’язує його з князем Святославом.

Чимало дослідників вважає одним з імовірних місць загибелі Святослава Ігоревича невеликий архіпелаг Пурисових островів. Розташовувався він поблизу берега, нижче порога Вільний, який був останнім на шляху до Олександрівська. Островів було чотири, але під час засухи кількість їх подвоювалась. У 1905 році Яків Новицький оглянув острови. Він хотів переконатись, насправді чи ні рибалки, лоцмани знаходять тут людські кістки. Дослідивши Перший, Другий, Третій Пурисові острови, Новицький знайшов переконливі докази. Це не могли бути останки запорожців, оскільки немає відомостей про жодну битву низовиків у цих місцях. Яків Новицький зробив припущення, що на Пурисових островах прийняв свій останній нерівний бій невеликий загін Святослава.

Це тільки декілька з найвідоміших версій про імовірне місце загибелі славетного князя Святослава.

У свідченнях про Святослава Ігоревича дійсне і легендарне тісно переплелися, але нікого не залишає байдужим доля українського князя-лицаря, який останній притулок знайшов, скоріш за все, на Запорізькій землі.

Наталя САРАЄВА,
газета «Запорозька Січ»

Статті про князя Святослава:

Міллер М.

Могила князя Святослава

 

 


 

http://www.svit.in.ua

До розділу