Що рідновіру треба знати про крішнаїзм.
(релігієзнавчий аналіз)
Мирослава Горностаєва
м. Запоріжжя, громада "Арійський Шлях"
За довідником з індуїстьких вірувань, крішнаїзм є самостійним напрямком вішнуїзму – одного з майже монотеїстичних відгалужень індуїзму. В основі його лежить вшанування аватара Бога Вішну – Крішни, котрий в своєму земному житті був князем одного з арійських племен Давньої Індії. Культ цей тісно зв’язаний з прадавніми культами дравідійських пастуших племен. Злиття з цими культами арійського вішнуїзму дало цілий цикл легенд про виховання Крішни пастухами, еротичний аспект його розваг з подругами - пастушками, та чорно-синій, „кольору грозової хмари” відтінок шкіри цієї аватари Господа, на відміну, скажімо, від білошкірого Рами, ще одного втілення Вішну.
До Європи крішнаїзм потрапив дещо обхідним шляхом – через Америку. Автором цього „вішнуїзму для млеччхів”, тобто для не індійців, є Бхактіведанта Свамі Прабгупада (1896 – 1977 рр.), котрий заснував в 1966 р. в Лос-Анджелесі Міжнародне Товариство Свідомости Крішни. Саме цей „полегшений” варіант крішнаїзму і сповідують нині в Україні. Основною його заповіддю можна вважати слова Прабгупади: „Просто співай „Харе Крішна” і будь щасливим”.
Для людей більш інтелектуальних, крішнаїти наголошують на своєму зв’язку з ведичною традицією і спираються на стародавній поетичний твір „Бгаґавад-Ґіту”, котра за визначенням їхніх коментаторів, „являє собою суть ведичної мудрости Індії, також вона – один з найважливіших творів світового духовного та філософського здобутку. Вона прийшла до нас у вигляді бесіди, що відбулася на полі бою між Господом Шрі Крішною... та Арджуною, Його відданим і близьким другом, якого Господь навчає науці самоусвідомлення”.
Те, що „Бгаґавад-Ґіта” є „сукупністю ведичних знань”, проголошувалось багатьма видатними людьми сучасності. В це щиро вірили великий гуру Свамі Вівекананда, засновник „Місії Рамакрішни, діяч визвольного руху індійців Махатма Ганді, відважна Індіра Ганді та багато інших знаменитих індійців та європейців. В їхніх очах „Бгаґавад-Ґіта” стала тим, чим є для мільйонів європейців Біблія, коментарі до якої дуже відрізняються від її справжнього змісту.
Та все ж таки, освічений індієць знав, що „Бгаґавад-Ґіта” є „не зовсім Ведою”, а популярним викладом ідей однієї з філософських школ – Веданти (дослівно – завершення Вед). Ця школа з давніх часів претендувала на осмислення та синтез божественних одкровень Вед та Упанішад. Основні її ідеї є такими:
- Душа ненароджена, вічна, незмінна і первинна. Вона не гине разом з тілом.
- Є три шляхи діяльності – праця без прив’язаності до її матеріальних плодів, накопичення духовних знань, та самовдосконалення тіла і духа.
- Вищий від цих трьох – шлях бгакті-йоги, любові до Господа, в якій повністю розчиняється особистість людини.
Ці, загалом багато в чому вірні засади, крішнаїзм направив на вшанування напівдравідійського божества з доволі страшнуватим життєписом. Життєпис цей наче поділено навпіл – про дитинство та юність Крішни розповідають численні сказання та десята книга Бгаґавата – пурани, однієї з священних книг вішнуїзму.Крішна ж як політичний діяч виникає на сторінках „Магабґарати” – „Сказання про Велику Битву”.
Вже в описі дитинства Крішни є елементи, що визначають його як нищителя традицій. Він відмовляє батьків вшановувати Індру, найголовніше ведичне Божество тих часів, своє відвідання міста Матгури розпочинає з вбивства та пограбування чоловіка, котрий не захотів віддати йому плоди своєї праці. Ставши князем, він нехтує традиціями аріїв, тікаючи з поля битви. Ведичні приписи, за якими жило тоді арійське населення, йому чужі настільки, що він неодноразово повторює: ”Я сам собі і Веда і закон”.
Вінцем діяльності цього втілення Чорнобога є братовбивча війна між двома гілками арійського роду Куру. Крішна робить усе, щоби примирення між двоюрідними братами – Кауравами та Пандавами – стало неможливим. Одного з воєвод Кауравів він намагається перетягти на бік ворога, обіцяючи йому всі блага світу. Невдача не розхолоджує Крішну – відважний арій Карна приречений на смерть від руки свого молодшого брата Арджуни. Того самого Арджуни, якого Крішна навчав на полі битви „науці самоусвідомлення”.
Якщо прибрати з цієї науки філософські аспекти, то вона зводиться до повного винищення традицій тогочасного суспільства, а конкретно – традицій його воїнської еліти. Якщо душа безсмертна – то земний рід не має значення, і Арджуна мусить знищити свою родину в ім’я Господа Крішни. Відданість Крішні, котрий оголосив себе Верховним Господом, автоматично виправдовує будь-яку підлість. „Якщо людина зробила найогидніший учинок і в той же час присвятила себе відданому служінню (Крішні) вона мусить вважати себе праведною, бо обрала правильний шлях”(Бг. 9:30). Для відданого Крішни не існує ні вітчизни ні родичів – „людина, котра вважає побічні продукти тіла за свою рідню, а землю, на якій живе, гідною поклоніння – нічим не краща за корову чи віслюка”(Бгаґават – пурана).
Для того, щоб завершити зомбування, Крішна демонструє Арджуні свою „Всесвітню форму”, в якій він являється перед ошелешеним воїном чудовиськом з вогняними очима та палаючими пащами, з зубами, котрі перемелюють людську плоть. Чудовисько пожирає Кауравів, родичів Арджуни. ”Я – час, великий руйнівник світів – лине страхітливий голос, - я прийшов сюди, щоб знищити всіх людей. Крім вас, Пандав, усі воїни з обох сторін загинуть”.
Тим, хто уявляє битву на Полі Куру як боротьбу між „поганими” та „гарними” хлопцями, або боротьбу між Світлом і Тьмою варто вдуматися в ці рядки. Крішні байдуже, хто переможе. Він прийшов знищити аріїв Бгаратаварші – так тоді називали Індію. І лишив Пандавам життя, як колись в іншому місці залишили жити блудницю Раав з її родиною за гарну службу.
На виправдання Арджуни можна лише сказати, що його розум не витримав подібного навантаження. ”Нездатний більше зберігати спокій і врівноваженість розуму”, Арджуна, за його власними словами, розгубився і визнав правоту свого страхітливого „приятеля”. Подальші поради Крішни в ході битви зводилися до того як перемагати за допомогою підлості. І коли Пандави таки перемогли – за допомогою кривоприсяжництва, заборонених воїнським кодексом прийомів та порушень всіх можливих правил ведення війни, то їх прирекли на смерть брахмани – мудреці та охоронці ведичних законів. Врятуватись братам-переможцям допоміг той самий Крішна, та з їхньої рідні в живих не зосталося нікого. „Всі князі аріїв зостались на цьому полі, - говориться в Магабґараті, - а простим воїнам нема і ліку.” Арійську верхівку Давньої Індії було майже винищено. Недарма індійці вважають день Великої Битви початком страшної Калі-Юги, коли „світом почали правити раби та злодії, коли люди припинили шанувати брахманів і припинили жертвопринесення предкам і Богам”. Калі-Юга продовжується й понині, і кожен може спитати себе, чи добре нам живеться.
Більшість сучасних українських крішнаїтів однак не поринають у вивчення індійських сказань. Їх приваблює зовнішній бік крішнаїзму – барвисте вбрання, веселі свята, екзотичні страви, танці та співи. Бгаґавад-Ґіту вони вивчають по книжкам Прабгупади, зовсім не задумуючись чи є моральним убивство родичів в ім’я Бога та земної влади. Їм радять „повторювати святе ім’я (Крішни), вважаючи себе нижчим за солому, що лежить на вулиці.” Зрештою, частина українських поклонників Нищителя Аріїв замикається в собі, вважаючи всіх інших „нечистими” пожирачами м’яса (мало звертаючи уваги на ріки крові, пролиті колись в ім’я Крішни, щирі крішнаїти дуже вболівають над тваринами, котрі гинуть на бійнях). Решта ж „просто співає „Харе Крішна”, взагалі ні про що не думаючи. Думати крішнаїтам теж не радять, за них має все вирішувати духовний учитель.
Але для рідновіра мислити – це прямий обов’язок. Тому він має знати, що крішнаїзм духовно нічим не відрізняється від християнства та інших космополітичних вірувань. Незважаючи на ведичну термінологію та нібито арійську оболонку. Наступного разу істота, описана в Бгаґавад-Ґіті, з’явилася перед єврейським пастухом Мойсеєм у вигляді вогняного куща. А що з цього вийшло – читайте Біблію і дивіться довкола. Від переміни доданків сума, як відомо, не міняється.
До розділу