Тарас Бульба і Руська земля

Андрій Ігорович Клос

 

«Тарас Бульба» відкрокував кінозалами. Безсмертний талант М.В.Гоголя викарбував живе втілення героїв землі рідної. Екранізація твору являє собою знаменну відзнаку 200-річного ювілею письменника.

Образ запорозького козацького отамана оспіваний М.В.Гоголем в період ще живих спогадів романтичного духу Війська Запорозького Низового, багатий реалістичними рисами, а опис життя запорозького насичений барвистим народним колоритом.

Проте, у багатьох наших сучасників, в результаті переломлення крізь призму ідеологічних кліше пролетарських істориків радянського та пострадянського періоду, виникає нерозуміння деяких категорій, поданих у творчості М.В. Гоголя і спроектованих Володимиром Бортко у фільмовій версії «Тараса Бульби». Чути репліки тих, хто переглянув стрічку: «Запорожці і Руська земля? Чому це поєднано?». Та не лише фільм, але й твір «Тарас Бульба» ще за шкільною партою міг би наштовхнути на ці роздуми. Проте кіно – велике мистецтво, що пробуджує пізнавальну активність мас.

У чому ж проблематика питання щодо «Руської землі»? Звичайно ж, в локалізації її географічного розташування.

Для початку перелічимо назви, які зустрічаються в гоголівському «Тарасі …» – Руська земля, Україна, Росія, Московія. Відповідно, кожна з цих назв відображає певну, лише їй відповідну територію.

З тексту та контексту твору чітко випливає, що події, описані в творі, розгортаються виключно на території, яка входить до складу теперішнього політичного проекту під назвою Україна, окрім опису страти Остапа Бульби у Варшаві. Таким чином, змальовуючи ті чи інші події, автор не виходить за межі вищеозначеної території.

Радянські стандарти ХХ ст. є тією основною перешкодою, яка заважає розумінню істинного змісту означених категорій. На підставі радянського територіально-адміністративного поділу, склалось закореніле уявлення, що коли йдеться про Росію, то це стосується виключно території, яка охоплює політичний проект під назвою Російська Федерація, колишня РСФСР, а коли говориться про Україну, то йдеться про всю територію політичного проект під назвою Україна, колишня УРСР. Але чи відповідає це історичному змісту цих назв?

Звернемось до М.В.Гоголя, до «Тараса Бульби». «Козачество – широкая, разгульная замашка русской природы. Необыкновенное явленье русской силы». І вони, запорозькі козаки звуть свою рідну землю, яку захищають і за яку гинуть – Руською землею: «Пусть же стоит на вечные времена православная Русская земля и будет ей вечная честь! Пусть же пропадут все враги и ликует вечные веки Русская земля! Пусть же славится до конца века Русская земля! Пусть же цветет вечно Русская земля!» Саме так означає М.В.Гоголь ім’я рідної землі устами своїх легендарних героїв. Йому не можна відмовити ні в освіті, ні в обізнаності, або запідозрити в нелюбові до Вітчизни, чи кон’юнктурному кар’єризмі. М.В.Гоголь щирий у своїх помислах та відкритий для дарування істини, яку пізнав у Диканьські вечори з уст старших поколінь рідних та земляків, які прийняли як безцінну реліквію ім’я землі рідної, землі Руської від батьків-дідів-прадідів. «Слышали от отцов и дедов, в какой чести у всех была земля наша: и грекам дала знать себя, и с Царьграда брала червонцы, и города были пышные, и храмы, и князья, князья русского рода, свои князья». Як чув так і писав, не втрачаючи та не підмінюючи на стрази, передавав діаманти народної історії та споконвічних назв М.В.Гоголь у свою творчість, щоб читач, осяяний снагою запорозьких героїв, умів любити Русь: «Так любить, как русская душа, – любит не то чтобы умом или чем другим, а всем, чем дал бог, что ни есть в тебе».

Для того, щоб усвідомлено розуміти, що являє собою Руська земля, згадаймо лише «Літопис руський», де сказано, що «Київ – мать городів руських», і знаходиться він в центрі землі Руської, яка ширячи свої межі розкинулась на неозорих просторах Руської рівнини. А охоплює Руська земля території теперішніх політичних проектів, які мають назви – Україна, Білорусь та Молдова повністю, а крім того західні регіони політичного проекту Російська Федерація, куди входять – Петроградщина (саме з гирла Неви починався великий руський шлях «з варягів у греки»), Новгородщина, Псковщина, частина Тверщини, Смоленщина, Брянщина (в розумінні Північної Чернігівщини), Орловщина, Східна Слобожанщина (Курщина, Білгородщина, Вороніжчина), Волгоградщина (Нижнє Поволжя), Землі Війська Донського, Таганрогщина, Кубань, Ставропілля; у Литовській Республіці – Віленщина; східні регіони Речи Посполитої Польської ІІІ-ої – Білосточчина, Більщина, Підляшшя, Холмщина, Надсяння; В Румунії її Схід до Карпат (для румунів Карпати – гори Опусен, тобто – Східні гори) та Мармарощина.

От і виходить, що Микола Васильович чітко усвідомлював те, про що пише та й називав землю, на якій жили та за яку боролись запорозькі козаки, істинно – Руською землею, бо не писав же він про Московію, як про руську землю. Тому, що Московія – земля фінських племен, завойована русами – вихідцями з Руської землі, які протягом довгих століть у наполегливих стараннях, хоч і не без втрат в культурно-мовному плані для себе, намагаються русифікувати фінські племена, а заодно і решту, хто селиться в обрусілих фінських краях. Важка і турботлива праця, але досить вдячна. Наприклад, зараз багато нащадків тих, кого ще сто років тому ніхто не міг навіть гіпотетично віднести до жодного з руських народів (ні до білорусів, ні до малорусів, ні до великорусів), бо належали вони до племен фінських – неруських, тепер щиро вважають себе «русскімі». І вони вже борються за східноруську мову, як за рідну, якою ще їхні дідусі не говорили, а з решти слов’янських язиків лише церковнослов’янський по церквах чули.

Отже, пишучи про Руську землю, М.В.Гоголь, про Московію, як її складову – а ні пари з уст. Та і згадує він Московію лише одноразово поруч з категорією «Україна»: «Московию и Украйну почитали уже находящимися в Азии».

Стосовно назви «Україна». Її чомусь ототожнюють з усталеним вже у ХХ ст. радянським політичним проектом під назвою УРСР, який у 1991 році лише перейменували в Україну, та проводять щодо її території абсолютну проекцію на попередні історичні часи.

М.В.Гоголь подавав, у відповідності до народно-історичних реалій, під назвою «Украйна» таке: «Вот какие дела водятся на Украйне, панове! А вы тут сидите на Запорожье». Тобто Запорожжя і Україна окремі категорії. Просто треба пам’ятати, що Украйна є однією з багатьох етнографічних руських земель на ряду, наприклад, з Галичиною, Волинню, Поділлям, Поліссям, Чернігівщиною, Сіверщиною, Таврією, або ж Запорожжям. Охоплює етнографічна Україна територію, яка приблизно відповідає сучасній Черкаській, півночі Кіровоградської та частині Київської області, інколи можна зустріти більш ширше трактування, але незначно. У ХХ ст. цю назву «Україна» почали використовувати для означення соціал-демократичного а згодом і радянського політичного проекту, який охоплює значну частину Руської землі – політична Україна.
М.В.Гоголь написавши «Тараса Бульбу» (перша редакція 1835, друга 1842 року) мав історичну об’єктивність щодо іменування землі рідної. Як приклад, наведемо одну вельми змістовну цитату визначного вітчизняного історика того ж періоду Михайла Олександровича Максимовича, який у 1839 році у дослідженні «Волынь до XI века», що входить у збірку його творів «Киевъ явился градомъ великимъ...», подає: «Русское владычество, соединившее славян в IX и X веках под знамена киевские, положило на них вновь неизгладимую печать единства, по которой они доселе не перестают быть одним, коренным южно-русским народом, при всех переворотах с ними и разделениях южной Руси в продолжении девяти веков. Несмотря на областные названия их: галичанами, подолянами, волынянами, украинцами, запорожцами, слобожанами, черноморцами – имя русина остается их общим, родовым именем, которым и теперь зовет себя коренной народ земли Галицкой, которым и весь южнорусский или малороссийский народ отличает себя от поляков, чехов, сербов и других славян, хотя в нашем государстве имя русского теперь усвоилось преимущественно народу Великой или Московской Руси. Но до XIII века, когда первопрестольный Киев был средоточием древнего русского мира, во всех его концах именем Руси или Русской земли называлась земля Киевская. Так и у наших соплеменников поляков Русью называли прежде южно-русский народ в отличие от москвитян или великороссиян; древнее Галицкое княжество называлось у них с половины XIV века воеводством Русским. Таким образом на сию страну и по ее коренному народу, и по ее древней и нынешней государственной принадлежности, не иначе должно смотреть, как на участок коренной, старожитной Руси. Самое название Малороссии или Малой Руси – Russia minor первоначально принадлежало Волынской и Галицкой земле и уже впоследствии распространилось на левую сторону Днепра и даже преимущественно ей усвоилось».

Категорія Росія. В «Літописі Руському» назва нашої Вітчизни вживається у формі «Роусь», що дало відповідно початок двом категоріям «Русь» та «Росія». Після угоди 1654 року щодо співпраці та подальшого об’єднання Русі-Росії (Війська Запорозького) та Московії, першу з цих назв, від 1713 року почали використовувати для означення цього спільного державного утворення – Російська держава. Ініціатором впровадження цієї назви виступив русин Феофан Прокопович, що поширив таким чином назву своєї Батьківщини – Русі-Росії. Ім’я «Росія» символізувало один з цивілізаційних центрів Євразії, від якого колись і Московія отримала свій державно-культурний початок, тому користувалось попитом і не викликало заперечень. Від 1721 р. Російська держава перетворена на Російську Імперію, що спроектувало вживання назви «Росія» щодо території всієї імперії.

Належність назви Росія первісно до території, яка в основному на сьогодні охоплюється політичний проект під назвою Україна, вказує, власне, назва Мала Росія, що означає первинна, корінна, автохтонна, істинна Росія, як це у М.В.Гоголя: «южная первобытная Россия». Описуючи Запорозьку Січ Він констатував, що тут були «витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России», знаючи про ті землі, з яких приходили витязі, і виходить, що Росія на Сході закінчувалась Слобожанщиною, починаючись на Заході Холмщиною та Галичиною. Ці витязі мали прізвища, чи то прізвиська: «Печерица, Козолуп, Долото, Кирдяга, Густый, Ремень, Касьян, Бородавка, Колопер, Пидсышок, Шило, Кукубенко». Люди з подібними прізвищами у соціал-демократичних і радянських істориків ХХ ст. за етнічною належністю замість істинного імені русини, стали означатись категорією «українці», на честь лише однієї територіальної групи русинів, а їх руський язик був названий «українською» мовою, на честь лише одного з діалектів Русі.

«Велико незнанье России посреди России», - писав М.В.Гоголь.

Завдяки запорозьким козакам: «Русский характер получил здесь могучий, широкий размах, дюжую наружность». Саме холоднокровна «наружность запорожца – резкая черта, которою отличается от других братьев своих южный россиянин». От і виходить, що саме запорожці були росіянами, задовго до того, як московити також почали використовувати цю назву щодо себе.

Таким чином, запорозькі козаки – це русини, руські козаки, руські люди, носії руської сили, руського характеру, руської душі, захисники Руської, Російської землі. А М.В.Гоголь є руським, російським письменником в істинному значенні цих категорій, письменником великого витвору руської сили – Російської Імперії, зі столицею в руському місті, побудованому руськими козаками – Санкт-Петербурзі, де він жив та творив.

М.В.Гоголь любив Руську землю, руських людей всією своєю руською душею і вірив, що і: «у последнего подлюки, каков он ни есть, есть и у того, крупица русского чувства. И проснется оно когда-нибудь …».

 

7 травня 7517, м. Нікополь

 

http://www.svit.in.ua