До розділу 

 

 

Руське Православне Коло

 

 

Купало – райський час

Світовит Пашник,
Волхв РПК

 

Мал. Олесі Вакуленко

 

Літній прояв Дажбога – Купало (Купалбог, Купайло, Рай). Купалбог править від літнього сонцестояння до осіннього рівнодення, коли його замінить інший прояв Дажбога – Миробог.

 

Купалу ще називають Раєм, так Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у "Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка… третій Рай, з котрого потім зробили Івана". [4, 123]. Літня пора – це дійсно Рай на нашій Богом даній землі. Припускаємо, що ім'я Рай є основним ім'ям літнього Бога Сонця, а Купало є його епітетом. Можливо Рая слід ототожнювати з єгипетським Богом Сонця з ім'ям Ра. Тим більше, що саме на цей період припало і їхнє новорічне свято.

 

Купало відомий у Велесовій Книзі [1]:

"Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів." (ВК, д.8).

"Себто Купаль гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими." (ВК, д.21).

"І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити." (ВК, д.28).'

"Купалбогу, який до Митнищ (Митниць) правити має і всячеське омовіння." (ВК, д.38а).

 

Микола Костомаров зазначає: "І тому справедливо деякі мітографи називають Купала богом земних плодів. Як сенс найвищої сили сонця, він дійсно був божеством родючості." [5, 247]. Купалу зображують з відповідними ознаками чоловічої сили та войовничості.

 

Раніше при шестиденному тижні (див. годинник) в році було 60 тижнів, тому на кожне правління сонячного божества між сонцестояннями і рівноденнями припадає по 15 тижнів. Кожен тиждень у відносному порівнянні якби дорівнював одному року життя. На панування Купала від літнього сонцестояння до осіннього рівнодення відповідно припадає вік від 30 до 45 років. В людському житті на цей час зрілості має бути родина і діти, ось чому плодючість і сила Купали є основною ознакою.

 

Святкують Купало на день літнього сонцевороту. Свято символізує народження нового прояву Сонця, і тим самим завершується панування Ярила.

 

На літнє сонцестояння небесне світило знаходиться у куполі – найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди.

 

В календарі день Купали припадає на 24 червня, а основне святкове дійство відбувається напередодні ввечері 23 червня, коли у світові води заходить Ярило. Тоді і розігрують весілля Купали (Коструба) і Марени-Води, проводячи хороводи навколо їхніх ляльок та весільного деревця з верби Купайлиці. Відбуваються купання у водах та стрибки через вогнище. І найтаємніше пошук квітки папороті – символу кохання. [див. 7].

 

Висновок Миколи Костомарова: "… два зображення – чоловіче і жіноче, Купало й Марена – означають Лада-Свентовита – світлоносне начало і жіноче водне начало або Девану: тепер вони називаються в народі цар вогонь і цариця водиця. Купало є одна з номінацій божества; Купало означає того, що совокупляє, як Ярило того, що збуджує до кохання. Слова "Купало (або Іван) купався, накупався, та впав у воду" означають, що Лад-світло кохався з Деваною – водним началом і з'єднався шлюбом, з цього з'єднання утворилася повне життя і любов у творенні. Шлюб сонця з водою був найвеличнішим торжеством всього творіння: від того за народними повір'ями і сонце три рази зупиняється на день св. Іоанна, і птахи, і звірі, і квіти, і дерева радіють." [5, 246].

 

Символіка поєднання двох стихій у нас зазначена на державному прапорі, де Сонце занурюється у Світові Води. Або дають інше тлумачення прапору: "золотокосі поля під синім небом", бо на цей час визріває пшениця, і такий краєвид на свято Купала є в багатьох куточках нашої країни. [див. 7].

 

У Александра Ґейштора читаємо: "На Русі найраніші письмові згадки назви Купала датуються XIII ст. (Купалія) та XIV ст. (множина – Купали), пізніше трапляються назви Купала і Купало, свято Івана-Купала (24 червня), а також назва ляльки Купало або Купайло, що використовується під час обряду". [2, 236].

 

Приведемо цитати з книг про свято Купала у баченні христосівців. Приведемо цитату з книги Миколи Костомарова "Слов'янська міфологія": "Жодне з народних свят не залишалося у слов'ян з його явно язичницькими надбанням після прийняття християнства, як купальське. Духівники в Росії намагалися винищити його і не могли досі, але залишили нам цікаві описи. У "Стоглаві" (XVI століття) скаржаться, що проти свята "рождества Иоанна Предтечи против ночи и во весь день до ночи мужи и жены и дети в домах и по улице, и ходя по водам глумы творят со всякими играми и всякими скоморошествы и песни сатанинскими, ночью в роще, омываются водою и, пожар запалив, перескакаху по древнему некоему обычаю" (Русс. прост. празд., IV, 37). В "Синопсисі" говориться, що в Малоросії "в навечерии рождества св. Иоанна Крестителя, собравшиеся ввечеру юноши мужеска и женска и девическа пола, соплетают себе венцы от зелья некоего и возлагают на главу и опоясуются ими. Еще ж на том бесовском игралище кладут огонь и окрест его емшеся за руце нечестиво ходят и скачут и песни поют, скверного Купала часто повторяюще и чрез огонь перепрескакующе" (Синопсис, 48). [5, 244].

 

Наш Густинський літопис пише про те: "Сему Купалу, бъсу, еще и донинъ по нъкоихъ странахъ безумнии память совершаютъ, наченше Юнія 23 дня, въ навечеріє Рождества Іоанна Предитечи, даже до жатвы и далъй, сицевымъ образом (въ Арх. списку прибавлено: соботки на якую память): съ вечера собираются простая чадь, обоего полу, соплетають себъ вънцы изъ ядомого зелія, или коренія, и препоясавшеся быліемъ возгнътають огнь, индъ же поставляють зеленую вътвъ, и емшеся за руцъ около обращаются окрестъ оного огня, поюще своя пъсни, преплетающе Купаломъ; потомъ черезъ оный огонь прескакують, оному бъсу жертву себе приносяще". (Полн. Собр. Русск. лът. II. стр. 257.) [3, 24].

 

В Польщі такий звичай називався соботка і в XVI столітті служив звеселянням навіть вищого прошарку. Нам подали заповіт матері, каже Ян Кохановський, відомий поет польський, щоб коли соловей перестане співати і сонце вступить в знак Рака, неодмінно була палили Соботка (Dzieje Jana Kochanowsk., Krak., 1693). У західних слов'ян це свято, зване також Соботка, так вкоренилося, що, за звістки Ходаковського, на просторі декількох сот верст 23-го червня ввечері гори Судетські, Коконоші і Карпати здаються палаючими (Истор. Мал. Росс, т. III). [5, 244].

 

Західнослов'янське ім'я Купала – Руєвит, це літній прояв Святовита. "У Саксона Граматика описується в Каренці ідол, що зветься Ругієвит. Він мав сім голів і сім мечів, а восьмий, оголений, тримав в руці. Висотою він перевершував всякий людський зріст (Sax. Gramm., р.294). Він називався богом війни... Ім'я Ругієвит, здається, правильніше буде прочитано Руйєвит (бо h додавали там, де м'які букви у слов'ян, як і Гієровит замість Яровит); воно походить від Руйний – червоний, гарячий, вогнений, так що бог означає світло в кульмінації своєї діяльності... і відмінність між Яровитом і Руйєвитом буде такою, що перший значить весну, а останній літо. Сім голів і сім мечів означають повну силу божества..." [5, 212-213].

 

Одним із суперечливих питань – це поєднання мітологічного образа Івана Хрестителя з Євангелії і свята Купала, що тримало назву Іван Купало. В народних піснях Іван і Купало переважно згадуються разом. Вважають, що христосівці поставили свято Івана Хрестителя на свято літнього сонцестояння, як і Ісуса Христоса на відзначення зимового сонцестояння, бо в самій Біблії не згадується дні народження цих двох мітологічних персонажів.

 

Етнографи з цього приводу не дуже переймалися пошуками стародавнього витоку імені Іван і звісно пояснили, що то персонаж з біблійної розповіді. Так в Степана Килимника читаємо: "…Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, з'єдналося з святом церковним – народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято подвійну назву – "Іван Купало." [4, 431].

 

Ми ж зазначимо, що ім'я Іван досить розповсюджене у варіаціях серед різних народів Євразії. Воно переважно позначає вогонь, вечір. Можливо це епітет Сонця що заходить, бо від літнього сонцестояння починається зменшення дня. Тобто це Сонце другої половини року. [див. 6, 42].

 

Також дуже важливо усвідомити, що давні люди після свята Купала могли мати Новий рік чи то літо. Треба врахувати зразок юдейського календаря з подвійними новими роками, коли за весняним рахуються місяці, а за осіннім роки. Тому тут може бути лінія 1 січня – 1 липня. Такий Новий рік відомий в Єгипті, коли після літнього сонцестояння чекали місяць-молодик і починали відлік.

 

Орієнтацію на схід літнього Сонця мають деякі давні обсерваторії в Європі. Це всім відомий Стоунхендж, а також наше святилище обсерваторія на острові Хортиця, які приблизно датуються ІІІ-ІІ тис. до н.е. Навіть пізніше деякі храми, що збереглися до сьогодення мають ту ж орієнтацію.

 

На хортицькому святилищі в південно-східному напряму розташоване мале святилище, що нагадує нам равлика. Весь комплекс може бути порівняний з музичним інструментом кобзою чи іншими знаряддями з подвійними предметами як фібули, черпаки, праники і т.д. На кобзах в головці бачимо часто равлика, а на інших знаряддях різноманітні сонячні символи у вигляді розеток, колес і закруток. [див. 8].

 

Наразі рідновіри наймасовіше збираються на свято Купала і проводять велике свято. Причому Купала популярне по всій території України, як через астрономічну подію так і багатою обрядовістю. Особливо шанованим свято стало серед молоді, бо шлюб Купала і Марени, як приклад кохання подвигає шукати і собі пару для шлюбного життя.

 

Література:

1. Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7528 (2020). – 192 с.

2. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.

3. Головацький Я.Ф. Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія. – К.: Довіра, 1991. – 94 с.

4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.

5. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

6. Пашник С.Д. Іван Хреститель в мітологічних паралелях // Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – С. 35-46.

7. Пашник С.Д. Купало. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 40 с.

8. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця / Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7528 (2020). – С. 27-43.

 

 

Мал. Олесі Вакуленко

 

 

 

http://www.svit.in.ua

До розділу