До розділу

Руське Православне Коло

Народна медицина як невід'ємна частина прадавнього традиційного світогляду українців

 

Народна медицина на всіх етапах історичного розвитку виступає яскравим і потужним світильником здоров’я у звичаєвому праві, побуті, обрядах, фольклорі, працях етнографів та істориків, трактатах магістрів медицини. Народна медицина несе в собі як прикладні аспекти (лікувальні засоби, методику застосування), так і складову традиційної побутової культури, в якій знайшов відображення світогляд народу, його багатий життєвий досвід.

Не можна погодитися з усталеним в науковій медичній думці поглядом на народну медицину як на нетрадиційну. Адже в ній акумульовані багатовіковий досвід народу, традиційні знання багатьох поколінь. Від неї веде свої витоки наукова медицина. Дуже часто народна медицина задавала високий тонус для поступу медицини офіційної. Згадаймо, що лише в минулому столітті були синтезовані численні групи антибіотиків для лікування патогенних кишкових інфекцій. А ось у народній медицині досить успішно застосовувались протягом тисячоліть такі надійні засоби проти згаданих недуг, як корені перстачу, родовика лікарського, дубові гали та інші рослинні засоби. Можна ще додати й щодо зв’язку між лікувальною магією замовлянь та сучасною психотерапією. Можна ще наводити приклади, але це вже виходить за рамки цієї статті.

Годиться нагадати, що народна медицина – це величезний шар науки, культури, вікової мудрості, це такий складний наріжний камінь, що його не можна сприйняти відразу без підготовки ні випускникам медичних вузів, ні досвідченим науковцям. Вона вимагає величезної ерудиції, знання душі народу, його звичаїв, загальної культури. Дослідники схильні вважати, що народна медицина така сама давня, як і людство, що початки її сягають доісторичних часів і викликані інстинктивними спробами самозбереження. Вже первісна людина була змушена надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях, і, зрозуміло, що засобів для цього вона шукала в навколишньої природі насамперед у світі рослин. А це, в свою чергу, давало їй можливість пізнавати властивості рослин – відрізняти їстівні від неїстівних, отруйні від лікувальних. Так нагромаджувалися певні примітивні відомості про дію тієї чи іншої рослини на організм людини. Потрібно зазначити, що схильність до осілого життя наших пращурів була основним чинником, що спонукала до вивчення природи взагалі, навколишнього космосу, астральності, сакрального покликання людини на землі.

Вісім тисячоліть тому на наших землях існувала цивілізація загадкових оріїв. Протоміста з двоповерховими оселями, дивні керамічні вироби, орнамент посуду, кольори фарб – все це складає уявлення про світосприйняття, міфологію давніх мешканців українського лісостепу. Землеробські традиції оріїв, розвиток тваринництва розширювали знання людини про рослинний та тваринний світ. Ряд рослин увійшов до лікарського арсеналу на основі спостереження над тваринами, які при нездужанні споживали певний вид рослин. Обробка сировини збагачувала людей знаннями про нові лікувальні властивості засобів рослинного, тваринного, мінерального походження. При обробці шкір, наприклад, люди дізналися про в’яжучі властивості дубової та вербової кори. Неможна також не сказати про велику роль у народній медицині магічних аспектів. Характер українця завжди прагнув якихось неймовірних див, магічних оберегів. В ті прадавні часи магія слова, чисел, речей, використання лікарських рослин, поклоніння різним божествам виступали єдиним потоком у профілактиці та лікуванні первісної людини, яка вела складну і тяжку боротьбу за своє далеко не просте існування та утвердження себе людиною на землі. Господарська діяльність того часу тісно перепліталася з ритуальними віруваннями. Ритуали проводились у певні пори року, в певних сакральних місцях, супроводжувалися чітко визначеними замовляннями з використанням води, вогню, запашних рослин, оберегів. Це проводилося як з магічною, так із лікувальною метою.

З нагромадженням величезного практичного досвіду певних медичних знань у наших предків утворюється група людей, для яких лікування стає професією. Досить часто це поєднується зі служінням різним божествам. В Давній Русі такий професійний прошарок мав назву „волхви”, „відуни”, „знахарі”. В їх практиці широко використовувалися як магічні ритуали, так і раціональні засоби різного походження. В пізньому середньовіччі саме потомки волхвів стають легендарними козацькими характерниками. Але це вже інша історія, якої ми будемо торкатися у наступних статтях.
Тож робимо висновок – українська народна медицина має давні традиції, в її основі лежать гармонічне співіснування людини з природою, її стихіями, здорова праця на землі, глибоке шанування рослинного, тваринного, мінерального світу.

 

П.А.Варванський,

провізор, зав. вечірнім відділенням Запорізького медичного коледжу
 

 

До розділу