До розділу

Руське Православне Коло

Козацька медицина і характерництво, як невід'ємна її частина

 


Запорозька Січ завжди мала добре продуману систему допомоги пораненим та хворим козакам. Тут були свої досвідчені костоправи, характерники, добрими знавцями лікарських рослин були старі козаки-пасічники. Починаючи з XVI ст. медичну допомогу запорожцям надавали представники народної хірургії – цирульники, що здобували фахові знання в цехах цирульників у багатьох українських містах. Пам'ять про старовинні методи козацького цілительства сьогодні живе лише в фольклорі, бо з тих славних часів не збереглося жодного письмового джерела, що свідчило про давні традиції народного лікування.
Перед ліквідацією царським урядом Запорозької Січі запорожці спалили медичні архіви, що знаходилися в Спасо-Преображенському та Пустинно-Миколаївському монастирях – щоб ні дісталися нікому.
Цирульники були при кожній козацькій сотні. Вони лікували досить поширеним в ті часи кровопусканням, а також простими підручними засобами. З праць Гільома де Боплана знаємо, що до ран вони прикладали павутину, іноді звичайну землю. Як антисептики використовували дуже часто сушений любисток. Дія лікарських засобів дуже посилювалася промовлянням різних магічних замовлянь.
Широко використовували запорожці такий звичайний в їх побуті предмет, як люлька-носогрійка. Вона допомагала від багатьох хвороб. Простою козацькою люлькою-сбрулькою запорожці лікували хвороби спини: примотували її до деформованої ділянки хребта широким кушаком і йшли в похід. До місць забоїв прикладали підкови та деякі камінці. Ходили легенди про те, що запорожець одним зусиллям волі може поставити на місце хребець, що вискочив.
При деяких монастирях організовувалися шпиталі, які утримувала Січ. Зокрема, це Трахтемирівський монастир, Межигірський Спас, Самарський Пустинно-Миколаївський монастир. Були і дрібні шпиталі в Кодацькій паланці, в Матвіївській слобідці, Кальміуській паланці (нинішній Павлоград). За часів гетьмана І.Мазепи відомим центром культивування лікарських рослин були Лубни, які зберегли цю традицію і по сьогоднішній день. До речі, слід згадати, що в Лубнах за часів Мазепи діяла одна з перших державних українських аптек.
Дуже широко використовувалися на Січі продукти бджільництва. Медоносна бджола виробляє цілий ряд різноманітних речовин – мед, отруту, віск, прополіс, пергу – які є прекрасними природними медикаментами. Медом лікували рани, хвороби очей, ангіну, пневмонію. Для затамування сильного кашлю їли розпарену калину з медом. При хворобах шлунка вживали в їжу мед, перемелений з подорожником. Бджолиний віск застосовували характерники в багатьох лікувально-магічних обрядах. За його допомогою лікували розлади слуху (пробки в слухових проходах). Воскову трубочку вставляли в вухо та підпалювали. В процесі цієї процедури в трубочці накопичувалась вушна сірка. Розм'якшений віск прикладали до хворих очей на ніч. Вощину з добавкою насіння цитварної полині варили та пили від глистів. Можна ще багато чого додати та зробимо це в наступній статті про козацькі методи лікування.
Але особливою, величною постаттю в козацькій медицині були безперечно характерники.
Характерник, він же химородник (мабуть походить від чародійства, започаткованого в країні Хем-Єгипет), він же галдовник (походження слова зовсім темне). Характерник, завдяки силі „характера” мав чарівні властивості. В українських легендах і переказах зустрічаємо цілі пласти розповідей про те, що козаки-характерники знали багато іноземних мов і уміли ними розмовляти, вміли насилати на своїх ворогів сон та ману, вміли бачити крізь землю скарби, могли надзвичайно довго бути під водою, постеливши на воду повсть, ходили по воді , як по землі. Ані вогонь, ані шабля, ані звичайна куля їх не брала, і щоб вбити запорожця-характерника потрібна була лише срібна куля. Згідно переказів, для знищення отамана Данила Нечая поляки зарядили рушницю срібним ґудзиком. Прості ж свинцеві кулі та ядра ловили руками та полами жупанів. Жили вони довго і були дуже сильними. Козак-характерник мав здатність трансформуватися в вовка.
Згідно новітніх досліджень, характерники – це нащадки давніх волхвів, що сповідували стародавні культи воїна-звіра (воїна-вовка). Прямі паралелі цим рисам можемо знайти і у давньогерманських берсерків, і в кельтських військових культах. Враховуючи схожість казок та легенд про чаклунів, воїнів-перевертнів можна вважати, що українське козацтво запозичило характерництво від своїх давніх індоєвропейських (індоарійських) предків. Характерники часто займалися лікуванням, і арсенал їх засобів був дуже великий – від рослин, продуктів бджільництва до магічних обрядів.
Відношення офіційної церкви до характерників було відверто негативним, і це не дивно. Характерники були спадкоємцями давньої язичницької, дійсно православної Традиції.
В дослідженнях Я.Новицького читаємо „галдовників попи ніколи не ховали, а ховали їх запорожці по свойому...” Заривали вночі, ховали точнісінько очима на північ – в язичницькому світогляді – відвернули туди, де ні за яких обставин не побачити Сонце. Розкопуючи рідкісні поховання характерників археологи знаходять між ребер небіжчиків трухляві осикові кілки.
В наші часи ще живуть спадкоємці характерницьких традицій. Вони готові поділитися деякими знаннями. Бажаючих запрошуємо на семінари.
Далі буде!
 

П.А.Варванський,
провізор, зав. вечірнім відділенням Запорізького медичного коледжу,
А.А.Верещака,
знахар-характерник

 


СЕМІНАРИ
З ОСНОВ ХАРАКТЕРНИЦЬКОГО СВІТОГЛЯДУ


ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПЛАН


Орієнтовні дати проведення:
кінець жовтня - початок листопаду
кінець квітня – початок травня

ТЕМИ ПОЧАТКОВИХ СЕМІНАРІВ
1. Природні стихії в характерницькому світогляді
- вода в житті людини;
- вода як носій інформації;
- вода в прадавніх традиціях індоарійських народів;
- ритуали води, їх значення в житті людини;
- руни води та інші аспекти магії водної стихії;
- обряд посвячення в стихію води.

Контактний телефон: 8-097-549-38-62 (Андрій Верещака), 8-093-937-00-85 (Павло Варванський).
 

До розділу