Ранішня Бусова
Трави чаруючі зашепотіли в полі,
Вітром приручені хиляться до землі.
Ой Дажбоже у високих травах
Спить у колисці із листя,
Наш Великий Боже, Золотаве Сонце.
Світлії обріїї ген-ген за хмарами, гой.
Не походимі ще луки Сварогові.
Ой просинайся, наш Великий Боже,
Дай твоїм променем вмитись,
День новий почати в Золотавім Сонці.
Гой просинайсь, гой просинайсь, Боже!
Гой просинайсь, гой просинайсь, Боже!
В золотавім Сонці.
Мольба Богам
Я дивлюсь в небо, там літають хмари
За тими хмаринами живуть Боги.
Я складаю требу, кладу до Алтару,
Жаркими іскринами сиплять Вогні.
Приспів:
Гой! Ладо, Рід, Дана,
Яке наше життя стане
Гой Ладо Рід і Дана, наше життя стане.
Покладу я житницю, що дала мі землиця,
Приготую сирицю з туриці,
Та й віддам усе Вогню, хай наситить всю Рідню.
Не полишать хай Боги наші Дими.
Приспів.
Молитвами щирими Славу Сварзі вознесу,
Вип’ю щойно зібрану свіжу Росу.
І проснеться Дідух,
І відкриє Віди,
І не стане сліду від скорб і туг.
Приспів.
Рай Божий
Зозуля кує, соловей співа, шелестять дуби,
дзюркоче ріка,
Все життя веде Божаю Рука.
Народився Світ, пробудився Рід, Ладо-ладонька розплела косу.
Споглядає Лель Божую красу.
Приспів:
Рай Божий! Нам схоже небо Свароже!
Рай Божий! Нам схоже Сонце – Божий Рай!
Ходить у житах, в білім полотні.
В сукні льоновім, в липових линах
Роде-Соколя, дивовижний птах.
Дихає Земля крізь пашу-рілля.
Зріє сім’я-породілля.
В Сонця і Води знов весілля!
Приспів.
Бусов гайстер п’є воду із криниць,
Співом вітає Славу Рожаниць,
Донеси Дари: Молитви Жреця.
І о шую і о десную
Дай Боже язи мить кудесную,
Вшаную Неню й вічну весну ю.
Приспів.
„Встань, Орію!”
слова І. Франка
Гріє сонечко! Усміхайся небо яснеє.
Дзвонить пісеньку жайвороночок,
затонувши десь в бездні-глибині кришталевого океану...
Приспів:
Встань, Орію! Вже почули вітри! Проскрипів мороз!
Вже прийшла весна!
Любо дихає воздух леготом, мов у дівчини, що з сну будиться
В груді радісно б’єсь здоровая молодая кров.
Приспів.
Гей брати! В кого серце чисте, руки сильні, думка чесная,
Прокидайтеся, встаньте, слухайте всемогутнього поклику весни.
Приспів.
Мати Слава
Мати Слава витає над полем,
У тім полі змаг тримають вої,
Бийте, бийте, не жалійте ворогів которних.
Б’ються вої, б’ються без спочину.
Мати Слава збирає на крила,
Тих, що впали, закривавлі, живицею вмила.
Та й понесла воїв до Вираю,
До полку, що більше не вмирає,
Що своє життя віддали за Руську державу.
Перуниця
Гримить Перуниця сипле живицю
На наші пашниці і наші лиця.
Сердить Перуниця та й на Перуна:
„Чом ти знов на війні, а не удома”.
„Слухай Перунице, люба мя жоно,
Ворог си наступає оружонно,
А хто ж підійме меч супроти татя,
Хто захищатиме Рідне Багаття?”
Приспів:
„Подай, Перунице, топор мій – крицю,
Пусти Перунице вниз блискавицю,
Хай жони воїнів Тебе вшанують,
Як Ти мене, своїх легінів люблять.”
Взяла Перуниця тверду кочергу,
Пустила на Землю блискавиць чергу.
„Раз так, Перуне мій, собі дозволю
Піти на ту войну разом з Тобою.”
Пішла Перуниця в тан на ворога,
Побила силу ворожу многу.
Дійшла до Перуна, низько вклонила,
Оружжя в збрую йому вложила.
Погоня за Ястром
Хитає вітер гілля і рве свої зусилля,
Тополю до землі згина,
Навколо скрізь вирує,
І в руки меч беру я,
За це сповідуюсь сповна.
Приспів:
Десь далеко, за лісами, за степами,
Чую як закрились грати,
Десь далеко, з тяжкої неволі,
Чую тихий голос „Визволь, брате!”
Неси мене мій коню, за ясиром в погоню,
Є ще надія наздогнати.
Ти вже згубив підкови, увесь у поту й крові,
Та все ще зможеш подолати.
Гей ви, османи злії! Не в полі вітер виє,
То наша помста йде на ви!
Зхрестились в полі шаблі, і голови криваві
Згубились у густій траві.
Артанія
Вже луги одцвіли і померзли ліси,
Чисте дзеркало рік не блищить як колись-бо...
... Сонця й степу сини йшли на захист Русі,
Не давали свою зруйнувати колиску.
Приспів:
Артанія – рідний край, де зродився і жив,
Артанія, відчував я твій біль і твій гнів,
І побачив на заході сонця світлі образи давніх часів.
Скільки літ відбуло, скільки вітрів гуло,
Скільки злив заливало священу цю землю.
Падав тут печеніг до порогів твоїх,
Падав турок, хазарин на зхресті доріг.
Волелюблевий край! Ти і зараз згадай,
Перемогою вкриті долини і шляхи
Край арійських вождів і русинських князів,
Рідний край козаків, край гайдамаків.
Меч Арея
Гуркоче грім в ковальні Бога,
Стоять вої з кісьми до плеч.
Рука зсивілого Сварога
Кує Арею моцний меч.
І ось знаряддя вже готове,
Промінням сонця блиснув він.
Меча окропила Покрова,
А Рід нарік його Чар-Клин.
Приспів:
На позір Перунова Полка
Піднімає меч Ареєва рука,
На могутній дух, на радість нам,
На погибель злим, підступним ворогам.
Гримне Небо – і тремтить Земля,
Меч Арея Русь з неволі визволя,
На Вкраїні хай пощезне враг,
Меч Арея поверне нам рідний стяг.
Чар-Клин – чарівний меч Арея –
Тримали Тур і Святослав,
Не раз Аратту і Борею,
І Русь він щиро захищав.
Тримав Гатило – Богом даний,
Тримали витязі-князі,
Тримали лицарі-гетьмани,
І зараз він в твоїй руці.
Козацька (похідна)
Простилились купами тумани
Через далі гомінких віків...
Гей! Збирались пани-отамани
Та й вести до бою козаків.
Завтра бій. Потрібно вирушати –
Налетіла чорная орда.
Ой не плач за мною стара мати,
І не плач дівчино молода.
Приспів:
Шаблі ще не пощербилися,
Порох не розсипався!
Гей, браття! Сідлай коні!
Гей! – Кров ударить в скроню,
Гей! По землі несеться тупіт і гук.
Гей! Рід калиновий.
Гей! Стяг малиновий.
Гей! Пане підстаршино.
Піднімай бунчук.
На світанку кинулись до бою,
В серці кожнім відчувався жар.
Ех! Зламали бусурманські строї,
Козаки зламали волю яничар.
Хай тремтять тевтони й московити,
Хижа Порта і Посполита Річ,
А ще запроданці, – бо всі будуть биті,
Хто веде війну на Руську Січ.
Нічне видіння
Сл. Поля Верлена, пер. Миколи Лукаша
Снивсь мені баладний лицар,
У одній руці іскриться
Гострий меч – убивча криця,
А в другій руці блищить
Сталевий щит.
Чорний вершник буйно лине
Через гори і долини,
Через ріки бистроплинні
На червонім скакуні –
Баскім коні.
То не кінь, а чорт безрогий,
Добре знає всі дороги.
Без удила й без остроги
Мчить за вітром удогонь,
Немов огонь.
А з під каски в поторочі,
То заблиснуть ярі очі,
То погаснуть. Серед ночі
Так спалахує, згаса
Рушниць яса.
Мов боривітрові крила,
Мов розіп’яті вітрила,
Що негода завихрила,
Плащ на вітрі лопотить,
І тріпотить.
Торс показуючи грубий,
І чобіт чудні розтруби.
А у тьмі блискочуть зуби,
Мов Грімниця виграва,
Всі тридцять два.
Хортиця
сл. Андрій Мороз (м.Черкаси)
муз. Живосил Лютий
1. Хортице моя сплюндрована,
Хортице моя занедбана,
Яничарами обпльована,
В ринок вуличний обернена.
Не взяло тебе чужинськеє
Військо хижеє та лютеє
Зруйнувало Січ довірливу
Братолюбіє підступнеє.
2. Почали тоді з картопельки
Надзвичайно мудрі німчики.
Тепер Хортицю дотоптують
Ще мудріші українчики.
Щоб не мали ми історії,
Ані слави, ані пам’яті
Щоб носили свої подвиги
На чужі, імперські паперті.
3. Доки мали Січ ми грізную
Шанували сусідоньки нас.
А без Війська Запорізького
Руйнували край наш повсякчас
Частували безборонних нас
І кайданами, і зрадою...
Ти ж пишалась Українонько
Переяславською Радою
4. Наша Хортиця сплюндрована
Наша Хортиця занедбана
Яничарами обпльована,
І в міський базар обернена
Збережемо, що лишилося,
І бульдозери не пустимо!
Щоб коріння нам не врізали,
Щоб навік не стала пусткою.
