Світовит Пашник,
Волхв РПК
Ми,
українці-русини, діти Природи і завжди жили в злагоді з нею. І свята
свої творили, узгоджуючи їх з природними явищами. Покрову ми святкуємо 1
жовтня. Саме з цього осіннього часу, коли завмирає природа, Земля-Мати
починає швидко покриватися листям, першим снігом, готується до зимового
сну. Це свято припадає на 9-й день після закінчення панування Купалбога,
який править до Митнищ [1, 38а], і на 8-й день від народження на
рівнодення Миробога – осіннього Сонця, що уявлявся Дідом.
У більш давньому місячно-сонячному календарі початок місяця приходився
на молодик, який символізував човен-труну. Труну клали до лона
Матері-Землі, і вона покривала померлого. Зверху насипали могилу –
символ вагітності Землі і ставили стелу чи хреста, що був образом Бога
Неба, тобто чоловіче начало. Ось як описується поєднання Землі і Сварога
(Неба) у Велесовій Книзі:
„І се повінчаємо Сварога і Землю, і
правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона
Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні.
І тако речити будемо тим здоровими бути і щасливими, і мати дітей многа,
і собою хвалитися. І тако зріть до вод – будуть велеплодні.” (ВК, 30)
[1, 30].
Обряди похорону та весілля
мають між собою багато схожого. Тому з цього дня починаються весілля. З
нетерпінням це свято чекають заручені чи ті юнки, які сподіваються на
сватів. Кожна дівчина, яка хоче вийти заміж, напередодні свята, ввечері,
молиться до образу Покрови:
Святая Покровонько
Покрий мою головоньку,
Покрий в’ялим листочком,
Червоним платочком,
Покрий в’ялою квіткою,
Білою намиткою... [4]
Покриття голови молодої
символізувало її смерть як дівчини і народження як жінки.
Проводили ось такі
змагання-гадання. Десь на відстані на дереві чіпляли рушник і
вигукували:
Свята
Покровонько, покрий головоньку,
Зрости барвінчик мені на вінчик! –
при останньому слові бігли
по рушник – котра швидше схопить його, то швидше голова їй покриється.
[3, 178].
А ще наші Предки
спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як воно заходить (вмирає) за
Землю, яка його покриває. А вранці Земля-Мати його народжує. Звідси
постала віра у вічне воскресіння. А на весіллі молодий-князь
уподібнюється Дажбогу, який відправляється за нареченою до потойбічного
світу, тобто двору молодої, де він сам покриє свою суджену, як свою
жінку:
Між трьома
дорогами
Там здибався князь з Дажбогом,
– Ой ти Боже, ти, Дажбоже,
Зверни ж мені з доріженьки,
Бо ти Богом рід од року,
А я князем раз на віку,
Раз на віку в неділеньку. (Скорочено). [2,
242].
Земля для нас Покрова і
Богородиця. Вона свята Берегиня Роду нашого! І на життя вічне Роду
нашого засівають зерно на весіллі та на похоронах. І не дай, Боже,
перебігти дорогу Хорсу (човну-місяцю) на цих обрядодіях – позбавишся
духовної сили.
Новонароджених також
обсипають зерном на 8-й день, давши ім'я і поклавши у човен-колиску. Тим
самим благословляють і відправляють у далеку дорогу рікою життя. Тому
подібні до Покрови свята (1 січня, 1 квітня, 1 липня) часто
ототожнюються з початком Нового року у різних народів.
Особливо Покрова
ушановується воїнами – охоронцями Землі Рідної. Оскільки смерть чекає їх
на кожному кроці, козак бере з собою у похід горстку рідної Землі, щоб
вона оберігала його у військовому поході. А коли трапиться, що смерть
наздожене козака, то побратими посипають могилу землею, яку носив він
біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із
Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.
Могила, хата, церква – це
все образи жіночого лона, куди потрапляє людина під захист Богородиці
Землі-Матері. У тому Раю знаходиться і зародок Сонця у вигляді Вогню,
який має вийти у зазначений час на у явний світ осяявши Землю.
Яка поезія, яка магія
давнього світогляду наших Предків, що єднає нас з рідними Богами! Тому
ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими родичами.
Література
1.
Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя:
Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с.
2. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упор. М. Москаленко.
– К.: Дніпро, 1988. – 296 с.
3. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі
оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
http://www.svit.in.ua
До розділу