Світовит Пашник,
волхв РПК
У
день Варвари готували пироги, тобто вареники, які є символом Бога
Місяця. За повір’ям у цей день не можна прати, білити і глину місити, а
тільки вишивати і прясти. Вважається, що вишивати навчила людей Варвара.
Гадання на Варвару по вариці відоме у сербів, при цьому здуття на каші
означало майбутній врожай, а тріщини – поганий врожай і смерть.
“Свята Варвара ночі увірвала, дня доточила” – так кажуть
у народі. Докія Гуменна припускає, що вона управляла космічними силами і
може ніч увірвати, а дня приточити, виглядає, що це щось дуже величне.
Образ із Всесвіту. Цей образ підтверджується такою лірницькою піснею:
Зійшла
зоря посеред моря,
То не зоря, лише свята Варвара... [4, 264].
Тобто свята Варвара уособлює Зорю. У замовляннях
здебільшого називаються три зорі – рання, вечірня і полунощна (або
полуденна). З них найсильнішою вважається рання. Три зориці-сестриці –
це символічні образи, що позначали певні сакральні відрізки часу. Їх
іноді називали по імені: “Ви, зорі-зориці, Божі помічниці, одна Захариха,
друга Варвара, третя Марина...”
У слов’янській міфології Зоря – це красна панна, що
вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться
слідом за нею. Або розповідається, що появі на небі Дажбогу передує
Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра –
Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив
свій об’їзд.
Людмила Іваннікова зазначає, що в пізніших колядках образ
зорі і дівчини тісно переплітаються, замінюють один одного і загалом
сприймаються як єдине ціле. Ці колядки, що з божественних гімнів
перетворилися на величальні пісні, зберігають момент переходу думки від
міфологічного образу до символу, який твориться на тому етапі, коли вже
не зоря порівнювалася з дівчиною, а навпаки – дівчина зорею. [5, 110].
Матир-Сва у кількох місцях Велесової Книги також
ототожнюється із Красною Зорею: "Тут Зоря Красна іде до нас, як жона
благая, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу. Бо ти, Зориня,
Сонцю вістяща. […]І так рече Сонцю, що віз з волами есть там і жде його
на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби
воно поспішило." [1, 7ж].
Ця птиця уособлює як вранішню зорю, так і вечірню, тому
вона провісницею перемоги і загибелі. Ім’я Варвара (Барбара), також
підходить до визначення боротьби (борьба – рос.). З англійської war –
війна. Кохання і війна, як ознака Зорі, у весільному обряді є поняттями
тотожними.
Можливо, одним із образів Матир-Сви є вечірня птаха сова. У весільній пісні саме
так названо молоду, яку привели в дім молодого:
Прилетіла
сова,
Сіла на покуті
У червоних чобітках.
Не кишайте, не полохайте,
Нехай собі привикає,
Хліба-солі поїдає
Та додому не тікає...
Доречним буде запропонувати пояснення назви міста Варшава
(основна версія: Warszewa чи Warszowa, означає "належить Варшу", або від
імені рибалки Wars і його дружини Sawa). За латиною Варшава пишеться як
Varsovia, тому пропонуємо назву пов'язати з вечірньою Зорею Вар і Совою
(див. також наступне свято Сави), тим більше, що старе місто розташоване
на захід від Вісли.
Також знаємо, пише Докія Гуменна, що на свято Варвари
вариться каша, яка є обрядовою стравою при всіх найважливіших моментах
людського життя. Ще задовго до того, як дитина вродиться, свята Варвара
на тому світі годує її кашею. Як уже вродиться, баби й молодиці
приносять на хрестини кашу. Підносять цю кашу три рази до стелі і
промовляють заклинання:
“Як у полі туман, так хай буде немовляті щастя й талан”.
У весільному обряді молоді не доторкаються ні до чого, що
наставлено на столі, а ритуально їдять кашу. Умерла людина –
відпроваджують її на той світ, то при цьому мусить бути коливо (також
каша). Каша це найстародавніша варена страва із зерна, вона з тих часів,
як люди ще не навчилися розмелювати зерно, а варили його цілим, як є.
[4, 162, 264].
Варіння каші може також символізувати статевий акт, який
відображено в ритуалі пересвар на сватанні, коли представники молодого
вриваються до подвір’я нареченої. Саме подвір’я символізує жіноче лоно,
а сама зоря може позначати жіночі геніталії:
По той бік
гора, по сей бік друга,
Поміж крутими горами – ясная зоря... [5, 110].
В ісландській «Молодшій Едді» («Ведіння Гюльви») Вар (від
др. ісл. varar – «обітниця», первісне значення імені, напевне, «кохана»)
– Богиня заступниця шлюбних обітниць:
«Дев’ята, Вар, підслуховує клятви і обітниці, якими
обмінюються наодинці чоловіки і жінки. Тому ці обітниці називаються її
ім’ям».
А в «пісні о Трюме» («Старша Еда») нетерплячий наречений
вимагає:
Хай Вар
десниця
Союз благословить. [6].
Степан Наливайко повідомляє, що слово "вара" (хінді –
вар, бар) – "коханий", "чоловік", "жених", "сватальник". А санскритське
парне словосполучення "вара-канья" означає "жених і наречена",
"молоді".[7, 269]. Це близьке до наших слів "воркувати", "воркотати" –
ніжно розмовляти (щодо голубів, закоханих) або "бурчати", "гнівитися", а
також до "ворогувати" [2, 158], що ще раз підкреслює подвійність
значення цього слова.
Процес боротьби проходить у ведичному міфі про битву
Індри (Андрія) і Врітри (Воротаря). Цей міф відображається в кількох
українських святах і легко розпізнається в весільній обрядовості. Індра
розколює вмістилище Валу і випускає Води, після чого народжується
Сур’я-Сонце – це дійство позначає народження дитини. Разом з цим
проливається червона кров, що є кольором зорі.
Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою
ясного весняного сонця. На цьому камені любить сидіти красна діва Зоря,
котра зашиває рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою.
[3, 8].
Пояснимо відмінність для цього свята: Індра (Андрій)
займає нижню позицію і ці дійства пов'язуються не з народженням, а із
заплідненням. В цих двох діях можемо знайти послідовність: після
запліднення (оплата насінням) йде відплата дитиною.
Іноді так легко спотворити значення імені, а потім
сторіччями вбивати народу негативний його зміст. Й дотепер словники
тлумачать Варвара з грецької "чужоземець". А треба було хоч трохи
подумати: чому у багатьох народів досі популярне це жіноче ім’я. Невже
батьки хотіли підкреслити, що їхня донька "чужоземка" чи "неосвічена,
жорстока, груба, безкультурна людина" – саме так пояснюють значення
слова "варвар".
Вечірня зоря Варвара символізує заходження і смерть Сонця. Свято на 4
грудня - це завершення вечірнього крила Птахи-Зорі. Разом із зникненням
Сонця за обрієм падає небесне склепіння чи перевертається світ – звідси
таке негативне бачення. Але ж заходження Сонця, як статевого органу
Батька Неба, в світові Води одночасно символізує і кохання – боротьбу
між чоловіком і жінкою (поєднання вогню і води – вар), що породжує нове
життя. Тому в усіх народів Богиню-Зорю під різними іменами свято
шанують. [8, 61].
Свято Варвари важливе місце в ланцюгу перетворень, як космічного виміру,
так і взаємодій між чоловіком і жінкою. Схематично ці відносини
відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи, які
позначені чоловічим і жіночим дворами. Такі святилища були представлені
на всьому арійському просторі. [9]

Література
1. Велесова Книга /
Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло,
7522 (2014). – 192 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і
голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
3.
Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4.
Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978.
– 384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”,
1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. –
432 с.
7. Наливайко С.І.
Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
8. Пашник С. Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522
(2014). – 68 с.
9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та
спроба її інтерпретації. -
http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua