Світовит ПАШНИК
волхв РВ
Василь
Скуратівський зазначає, що Сава – це свято пошлюблених. У родинах, де
були чоловіки з таким ім'ям, справляли жартівливий обряд "похорону Савки".
Збиралися переважно родичі й сусіди, щоб ушанувати іменинника: "Як був
Сава, казали з цього приводу, – то не їв сала, а їв паляниці, щоб любили
молодиці". Винуватця події садовили на ослін і гутали, приспівуючи:
Савка
вмер, бо слабий був,
Жінку бив, бо дурний був.
Ой вип'ємо по чарочці,
Заспіваємо по Савочці.
Обрядодія "похорону Савки" супроводжувалася цікавими, переважно
жартівливими піснями. Василь Скуратівський завважує, що містерія
"похорону" цього загадкового персонажу поки що не досліджена. [див. 6,
652].
Леся Українка в свої фольклорні записи вносить пісню-гру "Савка":
"Клем-бом-клем!
Савка вмер.
Прийшов піп – Савка втік.
Прийшла попадя – Савки нема.
Часом се так собі співають, без гри. А часом одно з дітей удає "Савку" і
лягає долі, як мертве, друге – "попа", трете – "попадю", і тоді так
грають, як співають, що приходить "піп", а "Савка" втікає і ховається. "Піп"
з "попадею" шукають "Савку", і котре знайде, то само стає за "Савку".
Решта дітей з гурту не грає, тільки приспівує." [3, 106].
Причина
нерозуміння символіки "смерті Савки" полягає в тому, що дослідники
зазвичай не пов'язують обряд із його сороміцьким, еротичним підтекстом.
Якщо розглядати попереднє свято Варвари (Сови), як безпосередньо
статевий акт, то "вмирання Сави" логічно вказує на завершення чоловічої
дії, адже Сава уособлює чоловічий орган. У божественній символіці Зоря
заводить "коня" у стайні на ніч, а вранці знову виводить. "Коня" у
стайнях зображено на Триглаві (Тризубі), де середній зуб – булава-кінь
розташований між двозубом-стайнями.
Вшанування Сави відбувається напередодні свята Велеса (Миколи). Образ
святого Миколи в червоному вбранні з мішком і білою бородою – це символ
чоловічого прутня. Білу "шапку" має і великодній калач, обсипаний
зерном, біля якого кладуть крашанки – також образ родючості. Останні
колоски на полі залишають Велесу "на бороду", а Дідух-сніп, що ставиться
на Бабу-солому, має очевидний фалічний образ.
Одне з імен Бога Отця в Біблії – Саваот [1, 847], зображуваного як
сивого старця на небесах. Руським Богом Неба, тобто Отцем Небесним, є
Сварог:
І так маємо зріти
Степи Райські на Сварзі,
яка синя є, і та синь
іде од Бога Сварога. (ВК,26) [2].
Отже, можемо говорити про тотожність Сварога і Саваота. Треба додати, що
Сварог є Богом шлюбу, а "сват" – це людина, яка за дорученням того, хто
хоче одружитися, або його рідних сватає обрану особу. Також це староста
на весільному обряді, батьків або родичів одного з подружжів називають
сватами.
Лев Силенко у "Мага Вірі" визначає ім'я Саваота, посилаючись на Джана А.
Алегро, як створене з сумеріанського слова "Сіпа-ад" ("сіпа" –
розтягнений ріг, пеніс), що значить "пеніс приступу", "зливи". Далі в
"Мага Вірі" пишеться, що люди, які щонеділі співають "Свят, свят, свят
Господь Бог Саваот" довідавшись про історію значення слова "Саваот",
можуть оправдано огірчитися. Джан А. Алегро, довівши, що слово "Саваот"
означає "пеніс", нікого не огірчує. Усі частини тіла людського гарні.
Людина – найгарніше в світі створіння. [див. 5, 184-185].
У ведичній міфології Індра відриває у свого батька-бика фалос, який стає
його зброєю – булавою-ваджрою. Ця битва Індри зі Змієм Врітрою
відбувається за кілька днів перед святом Сави (див. Калита).
Степан Наливайко у книзі "Таємниці розкриває санскрит", звертає увагу,
що покровитель і захисник худоби у сербів святий Сава увібрав чимало рис
"скотьєго бога", тобто Велеса. А ім'я "Сава" перегукується з індійським
Шівою, який може мати і форму Сіва. [див. 4, 242]. Це ім'я споріднене зі
словом "сивий", що пов'язане з образом сивого діда Миколи (Мороза). Роги
Велеса можуть позначати "сивий Місяць", який іноді ототожнюється з
чоловічим прутнем або небесним плугом.
Свято Миколи-Велеса за стародавнім шестиденним календарем припадало на
суботу (соботку), що співзвучно з іменем Саваот. Також воно може бути
споріднене з ранньохетським сонячним Богом Сіватом [див. 8, 301].
Фалічний культ – це не вшанування "соромного", а природне возвеличення
сили творення. Давні стели, що символізували чоловіче начало, ставили на
могилах, а сім'я сприймалося як Божий дар, адже Отець Небесний Сварог
поєднуючись із Матір'ю Землею Рожаницею, дарує нове життя. Особливо
реалістичні фалічні стели скіфського Бога неба Папая. Природні
відображення символів продовження роду є притаманними для усієї
обрядовості протягом року.
Фалічні стели, які означали Батька-Неба, раніше стояли на кожній могилі.
Адже Сварог мав поєднатися у шлюбі з Матір'ю-Землею і тим самим
відродити земне життя померлої людини. Такий звичай у нас зберігся до
сьогодення, тільки замість стели ми часто ставимо хрест, який має
аналогічне значення, що й скульптурний образ Бога.
Кілька курганів на території України називаються Савур-Могила, яке
тотожне з більш повним ім'ям Сави – Савл (Савелій, Савло). Один із
скіфських царів, за Геродотом, мав ім'я Савлій. Юрій Шилов у книзі
"Джерела" наводить легенду про Городище, що розташоване між селами
Юльївка і Григорівка Запорізького району:
За переказами, в незапам'ятні часи тут стояла буцімто велика фортеця і
жили в ній наші люди, дніпряни. Одного разу підійшло до Городища чуже
військо: чи то турецьке, чи то татарське, чи, може, ще яке інше.
Почалася облога: без води, при недостатній кількості воїнів. Виручив
Савура, себто Сава; так звали у фортеці старого-престарого немічного,
але дуже мудрого діда. Він показав, де колодязь копати, а на загарбників
таку ману наслав, що покотилося все вороже військо в Кінську, мов його
мітлою, хто змив. Та й топилося там к лихій годині!... Але вся сила
дідова на ворогів пішла, помер. Поховали мудрого Савуру з великими
почестями на горі, відтоді та гора його іменем зветься. [див. 7].
На відкритих пагорбах, які часто називають Лисими Горами, дуже зручно
спостерігати за Сонцем, яке може виступати фалічним символом батька
Неба. Литовською (латиською) Сонце буде Saulе.
Сюжет балтійського міфу про Совія (литов. Sovijus) відомий по вставці
1261, зробленої західноруським переписувачем до руського перекладу "Хроніки"
Івана Малали. Згідно з міфом, Совій був натхненником стародавньої
балтійської традиції спалення померлих. Його іншою метою також був
супровід мертвих душ у підземний світ. (див. Вікіпедію).
Степан Наливайко зазначає, що індійське плем'я сувіри, яке мешкало на
півдні України й має надзвичайно багато спільного зі
слов'янами-сіверами, також має свого легендарного предка – царя Сувіра.
[див. 4].
Отже, вшанування Сави, як образу Батька-Неба або його фалічного
сонячного символу – природна частина українського світогляду, що втілює
ідею продовжені роду.
Література
1. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового заповіту. –
Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.
2.
Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7518 (2010). – 160 с.
3. Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977
р., т. 9.
4. Наливайко С.І.
Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
5. Силенко Л. Мага Віра. –
РУНВіра, 1979. – 1428 с.
6. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
7. Шилов Ю.О. Джерела витоків етнокультури XIX тис. до н.е. – II тис.
н.е. – К.: Аратта, 2002. – 272 с.
8. Щокін Г.В. Людство і віра: Всесвітня історія народів і релігій:
Енцикл.-довід, вид. – К: МАУП, 2005 – Т. II. – 640 с.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна
Віра
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу