До розділу

 

 

Велес (Мороз, Микола)
6 грудня

 

 

В народній і церковній традиції в цей день поминають Миколу Зимового. Микола відповідає Велесу і Діду Морозу (пор. з рим. Марсом, що первісно був близький до нашого Велеса), який у червоному одязі із торбинкою дарунків мандрує від оселі до оселі.

Мороз може бути тотожний Богу осінньо-зимового Сонця Миру (Миробогу). Це має відповідати імені Мирослав (варіант – Морослав), багато імен мають укорочення, де -лав випадає. Та й сам церковний святий Миколай був єпископом міста Мира. Може це збіг, а може навмисно "святому" підібрали відповідне місце перебування.

Тоді виходить, що старий Бог осінньо-зимового Сонця Мир-Мороз виступає дарувальником і прощається з людьми, провіщаючи народження Нового Сонця Коляди. Щось на зразок того, як Дід Мороз за радянським сценарієм приводить з собою "Новий рік" – малого Мороза.

Ще одна подія з Миколою, яка наче трапилася на Нікейському соборі 325 р., це бійка з єпископом Арієм. Цікаво, що про обох персонажів майже нічого не збереглося в давній історії, зате утворилися пізніше різні легенди, які збігаються з відомими мітологічними подіями. Навіть якщо такі люди дійсно жили, то обросли міфологічними образами. Це не нове, бо Біблія також рясніє старими богами, яких зробили історичними персонажами.

Так ось, місто Нікея, де відбулася подія, має відношення до Ніки – крилатої богині перемоги, уособлення звитяги, що тотожна Зорі, коли відбувається перехід між світами, відповідно там же й битва між Богами за Сонце. Якщо ми вже визначили, що Микола тотожний Велесу, то Арій має бути тотожний Перуну. Геродот називає скитського Бога війни Арея, що відповідає грецькому Аресу [див. 3, ІV,62]. В даному випадку, з настанням темної пори і холоду, Микола має перемогти Арія.

За Скуратівським всі три свята – Варвари, Сави та Миколи – називали миколаївськими святами. Вважалося, що з Миколою остаточно приходить Зима: "Хвали зиму після Миколи". [5 224].

Ми маємо всі підстави вважати ім'я Микола загальноарійським. Так, наприклад, "Велика хроніка" про Польщу, Русь і їхніх сусідів ХІ–ХІІІ ст. пише про легендарного короля слов'ян з іменем Микл. [1, 65].

Степан Наливайко вважає, що в мові хінді слово 'куль' (похідне від санскритського 'кула') і виступає у складних словах другим компонентом і означає "гурт", "череда", "табун", "зграя", "рій", "сімейство". На іранському ґрунті санскритському "кула", скіфському "кола" та хінді "куль" відповідає хіль/хель – "сім'я", "рід", "плем'я". Аналогічно наводяться приклади з однаковим значенням у курдів, тюрків, угро-фінів та ін. народів. Отже, це слово, за висновками індолога Наливайка, має надзвичайно важливий суспільний термін на означення сукупності людей. Слово "кула" також може означати "оселя", "поселення", "село". Це спонукає гадати, що й наше "село" споріднене з цими термінами, особливо з іранським хель/хіль, які на слов'янському ґрунті відповідають сель/сіль. [4, 62-64]. Ці слова підтверджуються тим, що Микола чи Велес виступає опікуном народу, особливо простолюдинами.

Висловлюємо припущення, що ім'я Микола (Никола) може пояснюватися і за значенням никати (ховати), никнути (зникати) або никнути (схилятися до Землі) [2, 622]. Це й позначає Сонце, що знаходиться дуже низько над Землею. Або позначає фалічний символ (див. Сава), який заникав (сховав) насіння (пор. також сім'я-зерно і сім'я-родина) до жіночого лона. Це відображено у звичаї ховати подарунки від Миколи у чобітки, шкарпетки, під подушку чи ялинку. Окрім того під снігом приховуються всі земні скарби. А в зимовий період наші родини ховаються у теплих хатах.

Є також інша версія, що Микола розкладається на частини Ма (мати) і коло, що можна порівняти з могилами, валами. Там померлі, як насіння, сховані в лоні Землі Матері, а Велес опікується світом мертвих. Якраз із латинської mors – смерть.

Христосівці антиподом Миколи зробили Крампуса – щось на зразок рогатого Чорта. Один як добрий старець винагороджував, а інший карав. Kram (нім.) "мотлох", але у нас це товар і, як варіант, "крам" близьке до "храм", де зберігаються скарби. Рus (англ.) – "гній". Можливо Крампусу, відмінно від Миколи, надали мішок з непотребом, щоб своїм виглядом лякав дітей, які погано поводилися.

Стародавні римляни ушановували Бога Фавна, якого вважають тотожним грецькому богу Пану, і він міг зображатися з козлячими ногами і рогами. Йому присвячені урочисті дні – Фавналії, які починалися 5 грудня, тобто якраз коли мандрував домівками Микола.

Швидше, в більш давні часи міг бути один Бог-дарувальник, чи то рогатий, чи просто старець в залежності від уявлень людей. І цьому є підтвердження. Одне із імен Крампуса – Белснікель (Belsnickel). Белснікель – це людина в хутрі, іноді в масці з довгим язиком. Як правило, він дуже обірваний і розпатланий. Він одягнений у подертий, пошарпаний і брудний одяг, у руці він тримає різку, якою можна бити неслухняних дітей, а також повні кишені тістечок, цукерок і горіхів для хороших дітей. Він відомий у фольклорі регіону Пфальц на південному заході Німеччини вздовж Рейну, Саару, і район Оденвальд у землі Баден-Вюртемберг. Цей образ також зберігся в голландських громадах Пенсільванії та бразильсько-німецьких громадах. Белснікель не супроводжує Св. Миколая, а натомість відвідує людей сам і поєднує в собі як загрозливі, так і доброзичливі аспекти, які в інших традиціях поділяються між Св. Миколаєм і його супутником. (див. Вікіпедію).

Етимологічно складне слово Belsnickel поділяють на Bels (шкіра/хутро) плюс ім'я Микола (Нікола). Але ж не складно побачити, що Bels це і є Велес. Тобто маємо поєднання імен Велес і Микола, що доводить тотожність цих божеств. Це якраз і підтверджує одну з основних версій дослідників, що Велес і Микола є одним і тим же Богом з однаковими функціями.

У сучасній обрядовості Волхв у червоному одязі, який символізує Велеса, після служби роздає дітям подарунки (на кошти батьків або громади). Волхва можна запросити до хати, де він безпосередньо відзначить дитину і благословить хату й родину.

Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити Велеса-Миколу, який знає про всі їхні справи, до його приходу готувалися, допомагали батькам, вивчали віршики, загадки, пісні.

 

    Література

1. «Великая хроника» о Польше, Руси и их соседях ХІ–ХІІІ вв. / Под. ред. В.Л. Янина. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 264 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.

3. Геродот. Історії в дев'яти книгах / пер. А.О. Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.

4. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

5. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: УСГА, 1994. – 240 с.

 

Ot Vinta! - Ми Коло!

 

 

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу