Вечір напередодні Різдва
має назви Святвечір, Багата кутя, Вілія. Щойно на небосхилі з'являється
перша зірка, всією родиною сідають за стіл, який звуть багатим, бо на
ньому має бути 12 різноманітних пісних страв. Звідси й назва "Багата
кутя" чи "Багатий Святвечір".
Степан Килимник пояснює,
що дванадцять страв це тому, що протягом року "Місяць Землю оббігає 12
раз". Отже, кожному Місяцю наче присвячена страва. По-друге, на Багату
кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що
тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й Бога врожаю і святі
душі дідів-прадідів. А вони покуштувавши всього, дадуть у цьому році іще
більший урожай.
Пісні страви мусять бути
на Багату Кутю тому, що слов'яни з давніх часів у цей Вечір приносили
Богові урожаю – Сонцю – безкровну жертву у усієї рослинності, яку тільки
людина вживала, бо це магічні дії – дати повний достаток на Багату
Вечерю, усе рослинне багатство. Але разом з Богом урожаю невидимо у цей
Вечір та в цю ніч буде оглядати "скотій Бог", якого називали Велесом. А
тому жодна тварина в цей вечір не повинна зазнати найменшої кривди й не
мусить бути крови. [4, 20-21]. Треба зазначити, що до Святого Вечора
продовжувався передріздвяний піст і скоромне можна було їсти тільки з
наступного дня. Аналогічні заборони були і щодо Великодня.
Дідух.
На
різдвяні свята обов'язковим символом є Дідух, який виготовляють з
обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у світлицю і ставили на Бабу
– оберемок соломи, якою застеляють долівку.
Добрий
вечір! З Колядою!
Несемо жито з травою.
Дай, Боже, на жито уроду,
а на сіно погоду! [3, 214].
Дідух символізує культ
роду предків. Вважається, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви
та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню тощо. Казали
приказку з цього приводу: "Дідух – до хати, біда – з хати".
Оскільки вважається, на
час народин Сонця, тобто на Різдво, духи пращурів з настанням сутінків
оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставлять на почесне місце
(покуті) Дідуха, біля якого обов'язково мають бути кутя та узвар, які є
поминальними стравами.
Усі душі померлих вважаються святими, то мусили перебувати в Раю. Тому і
сніп, в якому, як вважають, перебувають душі Предків, носить другу назву
"Сніп-Рай", "Дідух-Рай". [4, 24].
Велесова Книга повідомляє
про ушанування Снопа:
"То Велес учив Праотців
наших землю раяти і злаки сіяти, і жняти віна-вінча на полях страдних, і
ставити Снопа до огнища і чтити його, яко Отця Божого" (ВК,8(2)); "І там
оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" (ВК,15б);
"І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу
про нього" (ВК,24б). [2].
Напередодні Щедрої куті (з
31 грудня на 1 січня) Дідуха виносять з оселі. В одних випадках його
повністю спалюють в садку біля хати так, щоб дим ішов на дерева і молили
про добрий урожай, в інших – обмолочують (солому все одно палять) і
насіння змішують з тим, яким засівають оселі на Новий рік або тримають
до Благовісника і змішують з посівним зерном.
Дідух є тотожний з ялиною
чи сосною, які використовуються як Світове дерево. Так як в степу раніше
дерева, особливо хвойні, були рідкістю, то цілком їх заміняли Дідухи.
Зерна Дідуха – це як душі Предків. Аналогічно шишки, іграшки, цукерки,
свічки на ялинці це є зорі-зерна на Небі. А вже влітку на Купала з тією
ж метою переважно використовують вербицю. Як і Світове дерево
декоративні Дідухи роблять переважно у три яруси: маківка – світ Прави,
середня частина з китицями на різні боки – світ Яви, а ніжки – світ
Нави.
Обрядові прикраси
(павуки, їжаки).
З дебелих житніх стебел
нарізуються різних розмірів соломинки. Просовуючи через порожнину нитку,
роблять з них різноманітні кубики, пірамідки. За основу беруть найбільшу
фігурку. До неї долучають з боків менші (іноді в середині центральної
фігурки знаходилося кілька маленьких ромбиків або квадратиків). Бокові
стебла обмотують різнокольоровим папером або ж пацьорками.
Напередодні Різдва
"павуків" підвішують до центрального сволока чи на виході напроти
дверей. Вони тримаються на довгій волосинці з конячого хвоста (або на
нитці) і постійно крутяться, наче живі, завдяки циркуляції повітря.
Ці іграшки названо
"павуками" за подібність до цих комах і павутиння, яке вони виплітають.
Вишуканість, з якою виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше
викликала симпатію. За народною уявою вони уособлюють працьовитість.
Крім цього, відоме й
повір'я: якщо поруч з вами спустився павучок, то це має віщувати якусь
новину. Можливо, їх виготовляють для того, щоб у такий спосіб сповістити
про Різдво.
Поруч з "павуками"
сусідяться "їжачки". Їх роблять із тіста або глини. У виліплену форму
густо затикають невеличкі колоски, потім все це сушать на комині.
Поміж подвійні вікна
вставляються різноманітні прикраси. Вони виготовляються із
різновідтінкових стебел соломи, кольорового паперу, через які продівають
нитку і підвішують між склом.
Замовляння.
Степан Килимник записав
замовляння на Гуцульщині, що промовлялося перед вечерею, вони мали різні
варіанти. Після обходу двору господар брав у руки макітру з кутею, а
господиня тримала свічку. Зупинившись посеред сіней, чоловік каже:
– Пресвяте Сонце, Місяцю
ласкавий, зорі ясні, дощі рясні – йдіть до нас на Святу Вечерю – Кутю
їсти!
– Святі наші діди-прадіди,
батьки-матері, брати-сестри, діти онуки-правнуки – усі душі наші-Лада,
йдіть з нами вечеряти! (Промовляє тричі).
Жінка додавала:
– Шануємо вас і просимо до
господи Святу Вечерю споживати!
Потім хатні двері
зачинялися, а надвірні відчиняє господиня:
– Кличу вас!... Не йдете?
Щоб повік-віків не приходили... Щоб ми вас видом не видали, слихом не
слихали... Скам'янійте ж у скелях, кручах, темних лісах, високих горах,
глибоких кручах, у снігах-льодах, куди курячий голос не доходить... [4,
29].
Ксенофонт Сосенко пише, що
вертаючись до хати викручується господар три рази проти сонця, запирає й
засуває двері, немов виключаючи в святвечірнім містичнім моменті свою
хату і свою рідню від усього світового лиха. Потім обкурює ладаном хату
та всіх домашніх три рази та кладе черепок з ладаном на камінь під стіл,
щоб викурити з хати нечисту силу. [7, 98].
Застілля.
На столі обов'язково має
бути кутя – це основна обрядова їжа. Її готують з пшеничних або ячмінних
зерен (на півдні України з рису). До звареного зерна додають солоду. На
особливу увагу заслуговує обряд внесення куті, яку зазвичай несе
господиня:
– Кутю на покутю, узвар –
на базар, а пироги – на торги.
Горщик із кутею ставлять
на покуті в кублище, яке роблять з найзапашнішого сіна. Горщик
прикривають хлібом та дрібком солі. Після свят частину сіна віддають
худобі, а решту тримають для кубел, де мають нестися кури чи
висиджуватися курчата.
За Святвечірній стіл
першим, як і годиться, сідає господар, а за ним інші члени родини.. Під
час святкової вечері намагаються не виходити з-за столу, розмовляють
тихцем. Вставши, глава сімейства пропонує пом'янути предків і запросити
їх до Святвечора. Вважається, що саме в цей час усі предки мають прийти
до оселі, а відтак для них звільняють місця на лавах, ліжках,
стільчиках, ставлять на ніч страви й кладуть ложки. Слідом за господарем
усі присутні виголошують молитву, яка звернена до тих, хто заблукав у
лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги або війни. Тому
перед тим, як сісти, домочадці дмухали на лаву, "щоб не присісти чиюсь
душочку"[1, 17].
Господар називає імена
небіжчиків, приказує:
– Хто вмер, той у Наві, а
хто живий, той з нами. Хай їм легко ведеться, а нам легко живеться!
Наступну молитву
виголошують усім нині сущим членам родини. Їм зичать здоров'я і щастя,
бажають, щоб гуртом і в злагоді дочекались наступного Різдва. Після
цього господар бере свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох
кутів, передає страву дружині. Кожен з присутніх мав з'їсти по три ложки
куті. [6].
Діти несуть вечерю.
Після вечері діти повинні
однести обрядову їжу своїм хрещеним батькам, бабусям-дідусям. Звичайно,
коли близько, а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом із
батьками. Матері кладуть дітям до куті ще книша та калачі та інші страви
за бажанням.
Діти, зайшовши до хати,
кажуть: "Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю".
Миску з "Вечерею" ставили
на стіл. Ощедрені дякують і куштують кутю, хвалять її, беруть частину
інших гостинців, дякують, що принесли вечерю. В свою чергу вони
обдаровують дітей горіхами, яблуками, цукерками, грішми та ін. [4,
35-36; 5].
Колядування.
Надвечір
на Різдво село оживає – починається масове колядування. Колядки – це
переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини:
господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. Найдавнішими з них
вважаються колядки мітологічного змісту: про космічне море,
острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів –
творців світу. Ось приклади такої колядки:
Коли не
було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!
А лише було синєє Море, Дажбоже!
А серед моря – зелен Явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!... [5].
Різдвяні колядницькі гурти
споряджають переважно парубки. Вони заздалегідь вибирають ватага,
міхоношу, козу, пастуха та ін. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких
ватаг мала бути восьмикутна (шестикутна, семикутна) зірка (звізда), що
носив ватаг Береза чи Звіздар (Звіздоноша).
"Звізду", – як зазначає О.
Воропай, – роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок.
Звізда прикрашається кольоровим папером і стрічками, іноді в середину
вставляють свічку. Те, що всередині величезної зірки горів живий вогонь,
означало, що новонароджене Сонце заходить у кожний дім. [8, 141].
Заходячи на подвір'я,
колядники просять дозволу, і коли господар зголошується, починають
забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У
поетичних текстах оспівуються господар, господиня та їхні діти,
колядники зичать їм щастя й здоров'я, а господарству – статків і щедрого
приплоду. [6].
Література:
1. Борисенко В. Культ
предків в обрядах українців // Родовід. – Черкаси: Родовід, 1991. – Ч.2.
8. Федорович Н. Українська
народна астрономія / Українське небо. Студії над історією астрономії в
Україні: збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів:
Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Під-стригача
НАН України, 2014. – С.88-155.
Громада накриває стіл, на якому мають бути тільки пісні страви.
Помічник оголошує:
Священнодійство на славу Дажбогові, Україні і Роду
нашому. Святвечір.
Взяти Трисуття:
Возрадуймося нині, що нас звела разом святкова
година. Святим Знаменом благословляю вас, онуки Дажбожі! Осяюю мир,
успіхи і дні світлі усьому Роду Українському.
Се бо, молячись, найперше Триглаву – Праві, Яві і Наві – поклонятись маємо і йому велику славу співаємо. І хвалимо Сварога, діда Божого, який тому роду Божому є началом і всякому роду криниця вічна, яка витікає од джерела свого і ніколи не замерзає. А тієї води живлячої п'ючи, живемо, допоки не прийдемо до нього, як свої, прибудемо до лук його райських.
Тож хвалимо Сварога, що створив світ, – це Бог Прави, Яви і Нави, се
маємо їх во істину.
Мовив Сварог Ору, прабатькові нашому: “Як Мої творіння створив вас од
перст Моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь як
сини Творця. І будете як діти Мої, і Дажбог буде Отець ваш. Того мусите
слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти; і як мовить, так і творіть”.
Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була. Права бо є таємно уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та створила життя наше. А тоді, коли одійде, смерть наступає. Доти є Нава і по тому є Нава. Правда така, що ми внуки Дажбожі, Тілом та розумом ми з Ним єдині, і тому творимо і говоримо з Богом воєдино, і славимо Праву, від того й звемося Православними. Слава Дажбогу! Слава Праві!
Запалювання свічок
Запалимо священний Трисвічник, який символізує Праву – світ
божественний, Яву – світ видимий, Наву – світ духовний.
Запалити Трисвічник, громада запалює свічки на столі.
Х: Запалю свічу з Богом віч-на-віч Запалю свічу, щоб здолати ніч Запалю свічу у тривожний час Помолюсь Вогню, щоб вогонь не згас.
Дажбоже наш, світ не мав початку і світ не матиме кінця – світ був, світ
є і світ вічно буде. Це найвища таїна Твоя, таїна безперервного кола
світобудови. Щасливий народ наш, що вірить Тобі, Всемогутній Дажбоже
наш. Слава Дажбогу!
Помічники в сінях (іншій кімнаті) беруть Дідуха, паляницю, кутю,
заходять до світлиці.
Х: Ішов дідух дорогою Рано-рано! Дорогою широкою Та ранесенько! Ніхто його не запросить Рано-рано! Просить його (ім'я господаря) Та ранесенько! – Моя хата широкая Рано-рано! Моя хата високая
Та рансенько! Є де Бога посадити Рано-рано! Є чим Бога пригостити Та ранесенько! Що одного – житяного, Рано-рано! А другого – ярового Та ранесенько! А третього – пшеничного, Рано-рано! Просить Раю (ім'я господині) Та ранесенько! Заходь, Раю, до оселі, Рано-рано! Мої добра подивися Та ранесенько! Помічник підносить дідуха до столу і передає волхву: Слава Дідуху-Коляді! Дай Дажбоже, ці свята Щасливо зустріти І нового Року діждати. Від Нового Року – до Великодня, Від Великодня – до Купала, Від Купала – до Обжинок, Від Обжинок – до ста літ, Доки Род призначив вік! Усім, хто в цім храмі, Дажбожим онукам, Святій Матінці-Україні На славу!
Поставити Дідуха на покуті на сіно.
Запалити свічку і вставити у паляницю, і разом з кутею поставити її
посередині столу.
Круговий танок громади навколо столу
Світи праведне сонце святим душам і нам живим,
грій землю-матінку, наші ниви, нашу худібку.
В знак нашої єдності подамо один одному руки, з'єднаємо нашу силу.
Відчуємо, як слава, воля і сила линуть на нас звідусіль. Ми стаємо
настільки вільними наскільки усвідомлюємося в Дажбогові.
Люди, тримаючись за руки, обходять стіл круговим танком за сонцем із
дзвониками. Всі співають пісню:
Божич, Божич уступає, Коло Свароже починає! Несе пучечок золота, Щоб позолотить ворота!
Коляда, заходь до хати, Будем Діда шанувати. Вже на покуті Кутиця,
Буде Сонце веселиться!
Дай же Боже, в полі роду, В полі роду, в хаті згоду. Бо велика в нас родина – Славна ненька Україна!
Запрошення Предків
Іде Різдво Світла Дажбожого – різдво вільної
мислячої людини, різдво її благородних почувань, її світорозумінь.
Різдво Світла Дажбожого – Свято Життя, Свято Світла, Свято Предків,
Свято волі і Щастя.
Стрічаймо Ми, внуки Дажбожі, Різдво Святою вечерею, святими мислями і
святою єдністю душі. Ми обрядово кличемо на Святу Вечерю предків наших.
Між ними і нами завжди існувала і завжди існуватиме тілесна і духовна
цілісність.
Кличемо всіх достойних керманичів племен Українських. Кличемо тих, які в
буремних боях полягли, щоб на рідний землі жили ми і народжувалися діти
наші. Кличемо всіх дітей померлих у муках голодної смерті і кличемо
їхніх трудолюбних родичів, закатованих ворогами України. Кличемо
священних оборонців волі, слави і честі трудового народу - всі, всі,
всі, – ідіть до нас на Святу Вечерю! Наші двері для Вас відчинені, наші
столи для Вас прибрані!
Х: Во Україні, в тихій хатині Лада русява ніжить дитя. Нічка Різдвяна. Славиться нині
Двічі Сонцем народжена Оря сім'я. А..., А..., Сонцем народжена Оря сім'я. І з Роду того Різдвом святого Кий народився, град заснував, Щоби віднині в нашій хатині
Двічі Рідної Віри дух панував. А..., А..., Рідної Віри дух панував. Нічка Різдвяна чаром убрана. В гості ідіте, Предки святі. Хата гостинна, Свята Вечеря
Двічі На Вас чекає в нас на столі. А..., А..., На Вас чекає в нас на столі. Во Україні, в тихій хатині Лада русява ніжить дитя. Нічка Різдвяна. Славиться нині
Двічі Сонцем народжена Оря сім'я. А..., А..., Сонцем народжена Оря сім'я.
Взяти макітру з Кутею, помічник бере Трисвічник:
Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі
рясні – йдіть до нас на Святу Вечерю – кутю їсти. Святі наші
діди-прадіди, батьки-матері, брати-сестри, діти, онуки-правнуки – усі
душі наші йдіть з нами вечеряти.
Шануємо вас і просимо Святу Вечерю споживати!
Запрошення Морозу
Запросимо всі разом Мороза до нашої хати, нехай
відверне від нас злі сили:
Морозе, Морозе, іди до нас вечеряти! – 3 р.
Та не поморозь нам: корівку, теличку, ягничку,
бичечка, курочку, гусочку, качечку, свиночку, кізочку...
Морозе, Морозе, іди до нас вечеряти!
Та не поморозь нам: грушку, вишеньку, сливку,
яблуньку...
Морозе, Морозе іди до нас вечеряти!
Та не поморозь нам: картопельку, ячмінь,
моркву, буряк, цибулю, пшеницю і всяку пашницю.
Освячення
Волхв з помічниками проводить очищення приміщення, освячення
рідновірів та страв на столі. Зачинення дверей вікон.
Вечеря
Колядники заспівують пісню:
Добрий вечір тобі, пане господарю! Радуйся! Ой радуйся земле! Світ Божий народився!
Застелай же столи, та все килимами. Радуйся! Ой радуйся земле! Світ Божий народився!
Та клади калачі ярої пшениці. Радуйся! Ой радуйся земле! Світ Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три свята у гості. Радуйся! Ой радуйся земле! Світ Божий народився!
А першеє свято: Різдво Колядове. Радуйся! Ой радуйся земле! Світ Божий народився!
А другеє свято: Різдво Місяченька. Радуйся! Ой радуйся земле! Світ Божий народився!
А третєє свято: Святе Водохреща. Радуйся! Ой радуйся земле! Світ Божий народився!
Всі стають до столу. Волхв:
Дажбоже наш, і хліб святий, і цілющу воду
споживаємо в ім'я Твоє безсмертне, щоб багатів і здраствував наш Рід і
день наш сущий, проминувший і грядущий даруємо Вітчизні нашій, Дажбоже
наш!
Зі Святою Вечерею! Підняти перед собою паляницю:
Чи бачите ви мене за цим хлібом? – Ні не бачимо.
Дай Боже щоб і цілий рік не бачили!
Підняти перед собою миску з Кутею:
Кутю – на покутю, а сонце у віконце!
Поставити Кутю на стіл. Взяти ложку Куті:
Будьмо здорові з Колядою, з ясним-красним Сонцем,
з медовою Кутею й цілющою Водою! Хай вони додають нам здоров'я і сили.
Громада тричі причащається Кутею. Потім передається слово рідновірам:
кожному по черзі (за Сонцем) наливають чару вина (узвару) і кожен
висловлює побажання.
Колядування
Надвечір на Різдво село оживає – починається масове колядування.
Колядки – це переважно величальні пісні, призначені для кожної
конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини.
Найдавнішими з них вважаються колядки мітологічного змісту: про космічне
море, острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про
птахів-деміургів – творців світу. Ось приклади таких пісень:
Сотворення світу
Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було неба ні землі, Дажбоже!
А лише було синєє море, Дажбоже!
А серед моря зелен явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!
– Та спустімося на дно до моря, Дажбоже!
Та дістанемо дрібного піску, Дажбоже!
Дрібний пісочок посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться чорна Землиця, Дажбоже!
Та дістанемо золотий камінь, Дажбоже!
Золотий камінь посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться ясне Небонько, Дажбоже!
Ясне Небонько, Світле Сонечко, Дажбоже!
Світле Сонечко, Ясен Місячик, Дажбоже!
Ясен Місячик, ясна Зірниця, Дажбоже!
Ясна Зірниця, дрібні Зіроньки, Дажбоже!
Сотворення Землі
Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!
На тій сосноньці сив сокіл сидів, Дажбоже!
Крильцями стріпав, в Дунаєць упав, Дажбоже!
Вийшов він відтам третього року, Дажбоже!
Виніс він відтам троє насіння, Дажбоже!
Перше насіння – чорна землиця, Дажбоже!
Друге насіння – яра пшениця, Дажбоже!
Третє насіння – зелена трава, Дажбоже!
Чорна землиця – хліб ізродиться, Дажбоже!
Яра пшениця – для коровайця, Дажбоже!
Зелена трава – для корівоньки, Дажбоже!
***
Ходили-гуляли коляднички,
Коляда, Коляда!
Та приходили на багатий двір,
Коляда, Коляда!
Двір господаря – на семи стовпах,
Коляда, Коляда!
Стовпи точені, позолочені,
Коляда, Коляда!
На самім дворі – тереми стоять,
Коляда, Коляда!
Як у першому – тепле Сонечко,
Коляда, Коляда!
В другім теремі – світлий Місяць,
Коляда, Коляда!
В третім теремі – дрібні Зіроньки,
Коляда, Коляда!
Тепле Сонечко – то господиня,
Коляда, Коляда!
Світлий Місяць – то господар сам,
Коляда, Коляда!
Дрібні Зіроньки – малі дітоньки,
Коляда, Коляда!
Цікаво, що міфологічний сюжет, відображений у цій колядці, не раз
використовувся і в мистецьких виробах найдавнішої доби: на одній
знахідці зі скіфського кургану (бронзовий рельєф) бачимо створення світу
птахами. Тут і дерево-явір, і сонце, і місяць. Подібні сюжети можна ще й
нині знайти на стародавніх рушниках.
Різдвяні колядницькі гурти споряджають переважно парубки. Вони
заздалегідь вибирають ватага, міхоношу, козу, пастуха та ін. Неодмінним
атрибутом усіх колядницьких ватаг мала бути восьмикутна зірка, яку носив
ватаг (Береза).
Заходячи на подвір'я, колядники просять дозволу, і коли господар
зголошується, починають забавну виставу із віншувальних пісень-колядок
та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівуються господар,
господиня та їхні діти, колядники зичать їм щастя й здоров'я, а
господарству – статків і щедрого приплоду.
До розділу
На
різдвяні свята обов'язковим символом є Дідух, який виготовляють з
обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у світлицю і ставили на Бабу
– оберемок соломи, якою застеляють долівку.
Надвечір
на Різдво село оживає – починається масове колядування. Колядки – це
переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини:
господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. Найдавнішими з них
вважаються колядки мітологічного змісту: про космічне море,
острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів –
творців світу. Ось приклади такої колядки:
Література