Світовит Пашник
Волхв РПК
"Коляда"Авторський гобелен Ольги
Пілюгіної, 2008 р.
У цей вечір, коли цілком
смеркне, ходять щедрувати дівчата та молодиці. Вони, як правило, не
заходять до хати, а щедрують під вікнами, то лише питають: "Чи можна
защедрувати вам?" Насамперед щедрують неодруженим, коли таких немає –
щедрують господині, господареві, а потім дітям.
Мотиви щедрівок близькі до
коляд, але відсутні мотиви про створення світу, натомість переважають
мотиви про одруження, героїчні та оспівується праця. Пестливі епітети,
імена, зменшені назви, ідеалізовані образи, високі ідеали жінки та
чоловіка. Порівняння надзвичайні: господині з зорею, господаря з сонцем,
парубка-князенка з місяцем і т.д. В Щедрівках використовуються
одноманітні рефрени, які можуть трохи відрізнятися:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я.
[3, 118,120].
Все ж основні дійства
належать парубочим та дівочим Миланкам (Маланкам, Меланкам). Хлопці
вибирають з-поміж себе найудатнішого витівника, переодягають його в
жіночі лахміття, і він виконує роль Миланки. Крім того, добирають ще й
інших персонажів. Вийшовши на вулицю, починають з жартів: "Ведмідь"
запрошує у танок, "Коза" грає на скрипці, а "Журавель" вибиває на
бубоні. Трохи побавившись, ватага йде в оселі, де є дівчата.
Заходячи в оселю, хлопчача
ватага, робить шарварок. Особливою невпосидливістю відзначається Миланка
– вона розкидає сміття, заглядає в мисник, щоб відшукати глечик з
молоком і помазати ним причіпок, а тому господарі заздалегідь приховують
всяке господарське начиння від шкідливої Миланки. Гурт у цей час
приспівує:
Наша Миланка качура пасла,
Заким вечірня зоря не згасла.
А як вечірня зоря згасла,
Наша Миланка качура напасла.
Віддарувавши міхоношу,
хлопців запрошують до столу.
Крім парубочих, цього
вечора ходять й дівочі Миланки. На відміну від хлопчачої дівоча ватага
не заходить до оселі, а щедрує під вікнами:
Ой та учора ізвечора
Пасла Миланка два качура.
Ой пасла, пасла, загубила,
Ішла додому, заблудила.
Ой приблудила в чисте поле,
А там Василько конем оре.
- Ой ти, Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку.
Буду тебе шанувати,
Щонеділеньки прибирати,
За головоньку затикати.
Господарі
виходять й ощедровують скарбника грішми – "Миланці на вінок". Дівочі
щедрування припиняються до півночі. [5].
Могли бути і спільні гурти на
зразок весільного обряду. Припускаємо, що в календарній системі саме
Божественне Вінчання мало бути разом із Різдвом 24 грудня (при 30-ти
денному місяці), яке традиційно при шестиденному тижні припадало на
суботу. Далі молоді мали тиждень, щоб у вінках обійти селище і запросити
гостей на весільний обряд. При тому вони не вступали у статеві стосунки.
Наступна субота 30 грудня (в цей день відзначають Щедрий вечір) молоді
знову приходили до храму і з них знімали вінки, проголошували молодих
чоловіком і жінкою, і на вечір вони мали б усамітнитися в коморі. Тобто
потрапити до потойбічного світу.
І тільки після цього
проводили Весілля із щедрим застіллям. За відсутності молодих, поки вони
перебували в коморі їх заміняли ряджені (цигани – це ті, що творять
ганьбу) Василь і Миланка, де хлопець і дівчина міняються місцями і,
перевдягнувшись в одяг протилежної статі, бешкетують в хаті. Тобто
творять потойбічний хаос, вимагаючи викуп для припинення безладу. Вони
ходять від двору до двору і бешкетують. Теж саме на звичайному весіллі
цигани в укороченому варіанті на другий день весілля жартують з гостями,
поки молоді сплять, а то й ходять вулицею і бешкетують із зустрічними.
Натомість дівчата-дружки виконували щедрівки, бажаючи приплоду живності,
бо саме в коморі, де вона зазвичай перебувала, уєдналися молодята. [див.
4, 4].
Із записів В.
Шухевича дізнаємося, що в гуцулів основні персонажі Василь та Маланка
звались князем та княгинею, а отже, можемо припустити, уособлювали
почтиву молоду пару [6, 517]. Якраз ці дійства будуть відповідати
весільній частині новорічного свята. Василь позначає чоловіче начало –
фалос-місяць, а Маланка має означати жіноче начало – звізду (піхви).
Тобто є тотожність між звичайним і божественним весіллям в календарній
обрядовості.
Є одне
суперечливе питання на щедруваннях, спробуємо його пояснити. Завдяки
Миколі Леонтовичу народна пісня "Щедрик" в його обробці набула
популярності.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, –
Там овечки покотилися,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Якщо вівці вже
можуть окотитися, то, звісно, що ластівка взимку не прилітає. Розчаруємо
й прихильників березневого Нового року, ластівка з'являється на
території України в середині квітня, а в північні райони Європи долітає
на початку травня. Тому можна запропонувати два варіанти пояснення появи
цієї пісні. Основна, на якій наполягає більшість – це пісня з весняного
циклу. Можемо припустити, що у нас було, як і в деяких народів, кілька
нових років, на які щедрували. В тому числі міг бути аграрний Новий рік
на весні. Але ж ластівка все одно не долітає в наші краї до початку
засіву ярової пшениці.
Другий
варіант, ластівка є образним поняттям, як птаха-сповісниця для будь-якої
пори року. Аналогічно засівають-запліднюють також протягом всього року
на основні обряди людини. В даному випадку щедрують в честь народження
Сонця-Коляди, а то і Нового Місяця – Василя. Тобто ластівка є умовним
символом, що позначає добру звістку, тобто отримуєте листа чи листівку
про свято. Якби доставляє цю звістку з потойбіччя, куди вона відлетіла,
там перебувають померлі, які чекають свого відродження, в тому числі і
небесні світила.
Швидше,
сповісником виступає Зоря (Венера) чи просто Зоря перед сходженням
Сонця. А Місяць може супроводжувати Зоря-Венера. То не даремно різдвяну
зірку (звізду) носять на цей час, бо вона сповіщає Різдво. Ластівка має
роздвоєний хвіст, який ми спостерігаємо і на зіркових променях
колядницької Звізди.
Священна птаха
Матир-Сва у Велесовій Книзі пов'язана із віщуванням, вона виступає
Зорею, Веселкою і Блискавицею, до якої приписали і ластівок: "Грім
гримихаєть в Сварзі синій. І маємо летіти на ворогів, яко ластівки борзі
і гримавії." [1, ВК,8]. Ластівки перед грозою літають над землею за
комахами, тому є вісниками грози своїм щебетанням. Блискавицю бачимо
перед громом (звук доходить пізніше ніж світло), то вона якби провіщає
його появу.
А Маланку
(персонаж на щедрому вечорі) якраз теж пов'язують із Зорею чи
Блискавицею, яку так і називають пол. małanka, біл. маланка (малянка,
маланя, малання), походить від псл. *mъlni "блискавка" [див. 2, 370].
Звісно, що й блискавиць узимку немає. Тому залишаємо образне пояснення
ластівки і блискавки, як вісників події, а в даному випадку 1 січня,
як відповідний день для народин, шлюбу і похорону.
Література
1.
Велесова
Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне
Коло, 7528 (2020). – 192 с.
2.
Етимологічний словник української мови: В. 7 т. – К.: Наук. думка, 1989.
Т. 3. – 552с.
3.
Килимник
С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн.
– Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4.
Пашник
С.Д., Яковенко Я.В. Вінчання – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529
(2021). – 44 с.
5.
Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
6.
Харчишин О. Маланкові пісні українців півночі Молдови: поетичний аспект
(переосмислення мотивів) // Народознавчі зошити. – 2014. – № 3 (117). –
С. 514-528.
Статті про Маланку:
Харчишин О.
- Маланкові пісні українців півночі Молодови: поетичний аспект
(переосмислення мотивів) (pdf)
Курочкін О.
- Українські “маланкарі” – східна гілка
карпато-балканської карнавальної традиції
http://www.svit.in.ua
До розділу