До розділу

 

 

Вій
29(28) лютого

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

Напередодні старого літописного Нового року ми ушановуємо Вія (Вия) – Бога потойбічного світу. Вій одним поглядом вбиває людей і перетворює в попіл міста і села; його убивчий погляд закривають густі брови і з'єднані вії. І тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі раті, або спалити вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і її можна зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними чорними віками, Вій нагадує Землю-піч, що горить всередині, чорну ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить – або смерть, або безсмертя. [3, 47].

 

 

Вія нагадує святий Касян, який схожий на людину, надмірно сердитий, увесь в шерсті, вії і борода довгі, аж до землі, і весь чорний. [5, 56]. Касянові через вії погано бачити, і нечиста сила підіймає йому вії гуртом. Ім'я Касян пов'язане з кістьми мертвих. Вій вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також суддею над мертвими.

 

 

Напередодні першого дня весни запалювали в печі священне вогнище. Цій події передувало за календарем паралельне свято Симаргла, коли мусили вперше на закінчення літа і початок осені розтопити піч. 1 вересня також вважається церковним Новим роком. Назва місяців "березень" і "вересень" має спільні витоки, і пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово "вірш" (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком). А Велес є опікуном поезії. Тобто Сонце повертає до Весни.

 

Якщо умовно розглянути рік як одна доба і поділити його на 12 годин-місяців, як це було на первісному вимірі часу (годинник має 12 поділів, а доба тримає 24 години), то 1 березня мало б по суті символізувати початок ранку Сварожого. Тому Вію мають підняти заслінку і вогонь, як зародок Сонця має вийти з потойбіччя на Світ Божий. А 1 вересня (вечір) на свято Комина (та ж сама пічка) головню від Сонця, Матир-Сва на крилах має принести людям, тобто назад у піч, яку до цього свята ретельно готують (див. Свято Комина).

 

По суті два крила Матир-Сви мають символізувати ранкову й вечірню зорю, про що й мовиться у Велесовій Книзі. Але не вона виводить Сонце на синє небо, а Велес – провідник в Наву і назад до Яві – у комнощі (місяці-човні):

 

"Молимо Велеса, отця нашого, да потягне в небі комнощь Суражову, да зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи. То бо Сонце наше, іже світить на домівки наші. І перед його ликом блідим єсь лик огнищ домашніх. Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого світа." (ВК,3а) [1].

 

Образ Вія ми маємо на святилищі-обсерваторії доби бронзи на острові Хортиця. Жіночий (потойбічний) двір має образ Велеса: голова-комора і два роги, що охоплюють хату-вівтар, де має горіти вогонь – зародок Сонця. Дивує асиметричність вівтаря, що символізує голову бика, відносно основної осі святилища з південного-заходу на північний схід. Якщо дивитися на можливу форму Ока Божого, все стає на свої місця. Довший ріг (західний) ймовірно символізує очницю або лунку в землі, центральний вівтар – це зіниця або зерно, а короткий, східний ріг символізує горбок над зерном, або кришку труни чи скрині, яка ще називається віко, що дійсно відповідає вікові Ока Божого. Віко привідкрите на сходження літнього Сонця, а сходження зимового Сонця мало б спостерігатися через візир біля початку рога. Тобто віко – це проміжок між сходом літнього і зимового Сонця. [4, 30-31].

 

В індуській мітології згадують демони Кока і Вікока – сини дракона Врітри, які б'ються з Калкі – 10-го та останнього аватара бога Вішну. [див. 2, 28]. Імена Кока і Вікока близькі до наших слів: яйця-кока і віка. Тобто саме святилище-обсерваторію треба розглядати як яйце, контури якого утворюють два роги (змії) бика, які треба роз'єднати – відкрити віко, щоб звільнити Сонце.

 

А ось таке ім'я як Віктор (Віхтор), яке прив'язують до римської крилатої Богині Зорі Вікторії (наша Матир-Сва з ВК) легко пояснюється нашою мовою. Віктор має позначати Сонце, яке торує дві Віхи на сходженні чи заходженні, а також відліковує час – Віки.

 

 

Схема розкопок святилища-обсерваторії на вис. Брагарня (о. Хортиця)

Більше коло – око чи яйце.

 

Не оменемо і Миколу Гоголя з його твором "Вій". Дехто вважає, що це вигаданий персонаж, але він має народну демонологію. Ось як Гоголь описує сцену за участі Вія:

"– Приведіть Вія! Біжіть по Вія! – почулися слова мреця. І нагло тиша запала в церкві; віддалеки долинуло вовче виття, і невдовзі загула важенна хода, відлунюючи в церкві. Поглянувши зіскоса, побачив він, як вели якогось присадкуватого, кремезного, клишоногого чоловіка. Був він увесь облиплий чорною землею. Немов те жилаве, міцне коріння, випиналися його притрушені землею руки й ноги. Важко ступав він, щохвилини спотикаючись. Довгі повіки звисали йому аж до землі. З жахом побачив Хома, що твар його була залізна. Його привели попід руки і поставили саме коло того місця, де стояв Хома.

– Підніміте мені повіки: не бачу! – мовив підземним голосом Вій, і все збіговище кинулося підіймати йому повіки.

– Не дивись! – шепнув якийсь внутрішній голос філозофові.

Не витерпів він і глянув.

– Ось він! – вигукнув Вій і показав на нього залізним пальцем.

І всі, скільки їх було, кинулися на філозофа. Бездиханний гримнувся він на землю, тут і дух йому вилетів зі страху.

Заспівав півень. Це був уже другий спів: першого недочули нечисті. З переляку вони кинулися, хто куди трапив, у вікна, в двері, аби втекти мерщій, та було вже пізно: так і зосталися вони там, позастрявавши у дверях та вікнах." [2].

 

Для нас цікаво, що Вій відображений демоном підземелля. І коли йому піднімають віки, то відповідно має вийти Боже Око – Сонце, через що настає прозріння. Люди теж стають бачити Світ при сходженні Сонця. Спів півня знаменував його вихід, що підземна нечисть не встигла сховатися. Оце і є підземний світ Велеса, що утримує Сонце в пагорбі-могилі чи печері. І нам треба відкрити Ворота-Віко (вікно) двору, щоб Сонце пішло на простори синього Неба.

 

    Література

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.

2. Левалуа К. Калкі, десятий аватар // Сварог. – 2014. – № 24. – С.26-30.

3. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7528 (2020). – 72 с.

4. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7526 (2018). – С. 24–39.

5. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу