Світовит Пашник,
Волхв РПК
Напередодні старого
літописного Нового року ми ушановуємо Вія (Вия) – Бога потойбічного
світу. Вій одним поглядом вбиває людей і перетворює в попіл міста і
села; його убивчий погляд закривають густі брови і з'єднані вії. І
тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі раті, або спалити
вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його віки асоціюються з пічною
заслінкою, яка дуже гаряча і її можна зрушити стороннім предметом.
Відгороджений від світла масивними чорними віками, Вій нагадує
Землю-піч, що горить всередині, чорну ззовні. Всередині Вія-печі
утримуються такі енергії, стикання з якими рівнозначно долученню до
Нижнього Світу, а значить – або смерть, або безсмертя. [3, 47].
Вія нагадує святий Касян,
який схожий на людину, надмірно сердитий, увесь в шерсті, вії і борода
довгі, аж до землі, і весь чорний. [5, 56]. Касянові через вії погано
бачити, і нечиста сила підіймає йому вії гуртом. Ім'я Касян пов'язане з
кістьми мертвих. Вій вважається одним із головних служителів Чорнобога,
а також суддею над мертвими.
Напередодні першого дня
весни запалювали в печі священне вогнище. Цій події передувало за
календарем паралельне свято Симаргла, коли мусили вперше на закінчення
літа і початок осені розтопити піч. 1 вересня також вважається церковним
Новим роком. Назва місяців "березень" і "вересень" має спільні витоки, і
пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово
"вірш" (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком).
А Велес є опікуном поезії. Тобто Сонце повертає до Весни.
Якщо умовно розглянути рік
як одна доба і поділити його на 12 годин-місяців, як це було на
первісному вимірі часу (годинник має 12 поділів, а доба тримає 24
години), то 1 березня мало б по суті символізувати початок ранку, тобто
народження Сонця. Тому Вію мають підняти заслінку і вогонь, як зародок
Сонця має вийти з потойбіччя на Світ Божий. А 1 вересня (вечір) на свято
Комина (та ж сама пічка) головню від Сонця, Матир-Сва на крилах має
принести людям, тобто назад у піч, яку до цього свята ретельно готують
(див. Свято Комина).
По суті два крила
Матир-Сви мають символізувати ранкову й вечірню зорю, про що й мовиться
у Велесовій Книзі. Але не вона виводить Сонце на синє небо, а Велес –
провідник в Наву і назад до Яві – у комнощі (місяці-човні):
"Молимо Велеса, отця
нашого, да потягне в небі комнощь Суражову, да зійде на нас сурі вішати,
золоті кола вертячи. То бо Сонце наше, іже світить на домівки наші. І
перед його ликом блідим єсь лик огнищ домашніх. Сьому Богу-огнику
Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до
мудрого світа." (ВК,3а) [1].
Образ Вія ми маємо на
святилищі-обсерваторії доби бронзи на острові Хортиця. Жіночий
(потойбічний) двір має образ Велеса: голова-комора і два роги, що
охоплюють хату-вівтар, де має горіти вогонь – зародок Сонця. Дивує
асиметричність вівтаря, що символізує голову бика, відносно основної осі
святилища з південного-заходу на північний схід. Якщо дивитися на
можливу форму Ока Божого, все стає на свої місця. Довший ріг (західний)
ймовірно символізує очницю або лунку в землі, центральний вівтар – це
зіниця або зерно, а короткий, східний ріг символізує горбок над зерном,
або кришку труни чи скрині, яка ще називається віко, що дійсно
відповідає вікові Ока Божого. Віко привідкрите на сходження літнього
Сонця, а сходження зимового Сонця мало б спостерігатися через візир біля
початку рога. Тобто віко – це проміжок між сходом літнього і зимового
Сонця. [4, 30-31].
В індуській мітології
згадують демони Кока і Вікока – сини дракона Врітри, які б'ються з Калкі
– 10-го та останнього аватара бога Вішну. [див. 2, 28]. Імена Кока і
Вікока близькі до наших слів: яйця-кока і віка. Тобто саме
святилище-обсерваторію треба розглядати як яйце, контури якого утворюють
два роги (змії) бика, які треба роз'єднати – відкрити віко, щоб
звільнити Сонце.
Схема розкопок
святилища-обсерваторії на вис. Брагарня (о. Хортиця)
Більше коло – око чи
яйце.
Не оменемо і Миколу Гоголя з його твором "Вій". Дехто
вважає, що це вигаданий персонаж, але він має народну демонологію. Ось
як Гоголь описує сцену за участі Вія:
"– Приведіть Вія! Біжіть по Вія! – почулися слова мреця.
І нагло тиша запала в церкві; віддалеки долинуло вовче виття, і невдовзі
загула важенна хода, відлунюючи в церкві. Поглянувши зіскоса, побачив
він, як вели якогось присадкуватого, кремезного, клишоногого чоловіка.
Був він увесь облиплий чорною землею. Немов те жилаве, міцне коріння,
випиналися його притрушені землею руки й ноги. Важко ступав він,
щохвилини спотикаючись. Довгі повіки звисали йому аж до землі. З жахом
побачив Хома, що твар його була залізна. Його привели попід руки і
поставили саме коло того місця, де стояв Хома.
– Підніміте мені повіки: не бачу! – мовив підземним
голосом Вій, і все збіговище кинулося підіймати йому повіки.
– Не дивись! – шепнув якийсь внутрішній голос філозофові.
Не витерпів він і глянув.
– Ось він! – вигукнув Вій і показав на нього залізним
пальцем.
І всі, скільки їх було, кинулися на філозофа. Бездиханний
гримнувся він на землю, тут і дух йому вилетів зі страху.
Заспівав півень. Це був уже другий спів: першого недочули
нечисті. З переляку вони кинулися, хто куди трапив, у вікна, в двері,
аби втекти мерщій, та було вже пізно: так і зосталися вони там,
позастрявавши у дверях та вікнах." [2].
Для нас цікаво, що Вій відображений демоном підземелля. І
коли йому піднімають віки, то відповідно має вийти Боже Око – Сонце,
через що настає прозріння. Люди теж стають бачити Світ при сходженні
Сонця. Спів півня знаменував його вихід, що підземна нечисть не встигла
сховатися. Оце і є підземний світ Велеса, що утримує Сонце в
пагорбі-могилі чи печері. І нам треба відкрити Ворота-Віко двору, щоб
Сонце пішло на простори синього Неба.
Література
1.
Велесова Книга / Упор.,
перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018).
– 192 с.
2. Левалуа К. Калкі,
десятий аватар // Сварог. – 2014. – № 24. – С.26-30.
3.
Пашник С.Д.
Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7528
(2020). – 72 с.
4.
Пашник С.Д.
Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів
Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7526 (2018). – С. 24–39.
5.
Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
http://www.svit.in.ua
До розділу