До розділу

 

 

М'ясниці. Велес Вовчий
4 лютого

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

За розрахунком в давньому шестиденному тижні М'ясниці мають припасти між 1 і 6 лютого. Тобто їх відзначають за 9 тижнів до Великодня і вони передують тижню Колодія (Масниці). Цей тиждень називають Всеїдним [1, 200]. Звісно, що основною стравою було м'ясо, тому жертовні тварини мають бути обов'язково.

В цьому проміжку є цікаве церковне свято 4 лютого – християни східного обряду вшановують пам'ять преподобного Миколи Сповідника, якого в народі прозвали Миколою Студеним. Наші предки назву обителі, яку часто додавали до імені її ігумена (Микола Студійський), сприймали як слово "стужа". А тому дали йому прізвисько "Студений". Може і не даремно, адже його свято в зимовому місяці лютому.

Микола отримав також прізвисько "Вовчий сват" обумовлюють тим, що в цей період у звірів проходять шлюбні ігри і вони збиваються у зграї. За народними повір'ями, тільки Микола Студений може знати, де живуть лисиці і вовки. А люди не бажали цього знати, тому просили Миколу захистити їх від цих зустрічей. У це свято жінки робили всю роботу по дому: прибирали, доглядали домашніх тварин, читали молитви, щоб уберегти худобу від диких звірів.

Не раз було доведено, що христосівський Микола перебрав властивості слов'янського Бога Велеса. Тому замість свят Миколи Весняного 9 травня і Миколи Зимового 6 грудня рідновіри ставлять свято Велеса. А один із тотемів Велеса є саме Вовк.

Для пояснення питання, чому Велес має ще вовчий образ, скористаємося описом Луперкалій Стародавнього Риму – це свято родючості на честь богині пристрасного кохання Юнони Фебруати та бога Фавна – покровителя лісів, стад і пастухів, що відзначається щорічно 15 лютого. Луперк – одне з імен Фавна, лат. Lupercalia від lupus – "вовк". Обряди обмежувалися печерою Луперкаля, Палатинським пагорбом і Форумом, які були центральними місцями в міфі про заснування Риму, де вовчиця, згідно з легендою, вигодувала Ромула та Рема (засновників Риму). Це місце вважається у римлян святим. Зазначимо, що в інших місцях свято також проводилося.

Під час Луперкалій у жертву віддавали тварин (цапів і кіз). При офіруванні жерці-луперки доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вовною, вимоченою в молоці. Зі шкур тварин виготовляли паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих же шкур, брали ці паски, виходили з храму і бігли по місту. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче підставляли себе, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Паски луперкалій називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій – лютий. [див. 2].

На цьому святі Луперк (Фавн) пов'язаний з вовком. Волхви ототожнюються з Велесом і є провідниками між світами, охоронцями священного вогню в храмі. "Вовк" (давньоруське "вълкъ") і "волхв" – одне й те саме слово.  Найбільш близьке до слова "волхв" германське "wolf" (вовк), адже латинська літера f кирилицею передається двома літерами – "хв".

Вважають, що свято Валентина 14 лютого (ми думаємо воно є тотожним святу Велеса-Власія 11 лютого) начебто замінило Лупекарії, але не всі підтримують цю версію. Можна припустити, що Луперкалії могли бути аналогічними до "Всеїдного тижня" (М'ясниці), що перед Колодієм, бо в жертву приносилися тварини, що вже стає забороненим на Масницях. Тут доречне і свято Дороти 6 лютого, яка символізує плодючість (див. вище).

Розбіжність з датуванням могла бути пов'язана з різним початком посту, або зміщенням юліанського календаря відносно астрономічних подій.

Фавна вважають тотожним грецькому богу Пану, і він міг зображатися з козлячими ногами і рогами. Стародавні римляни настільки поважали фавнів, що присвятили їм ще урочисті дні – Фавналії, які починалися 5 грудня. Можливо це якось пов'язано з передоднем св. Миколи, що є тотожний Велесу.

 

 

    Література

1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.

2. Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ, стаття А.О. Білецького – 2-е вид. – К.: Наук. думка, 1989. – 240 с.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу