Світовит Пашник
Волхв РПК
Наш
народ уявляв Богів по образу своєму у вигляді живих людей. Таким є образ
Матері-Землі, весняний прояв якої – Богиня Лада.
Степан Килимник пише: "Є
неясні відомості, що наші далекі пращури "мали" Богиню весни. З
Фольклору довідуємось, що така Богиня таки була й носила назву Лада."
[3, 245]. Також повідомляє, що відповідали люди О.Ю. Федьковичу: "До
пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він
чотири сини й п'яту дочку. Донька його – це наша Мати Земля, яку звали
Ладою..." [2, 123].
Для нас важливо, що у
Килимника Лада ототожнюється із Богинею Землі. А ось Олександр Знойко
вважав, що вона уособлює Зорю: "Враховуючи наведені роз'яснення Вацерада
й Гезихія та знаючи про успадкування еллінами культури пеласгів, бачимо,
що давньогрецька Афродіта – стародавня Лада, це богиня Київської Русі,
Лада – Зоря (Вечірня Зірка) – римська Венера." Хоча тут же пише
наступне: "Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце в
цей момент вступило в головне сузір'я Перуна (Стрільця), і саме з появою
перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – Бог зимового
сонцестояння". [1, 63-64]. Із основного мітологічного сюжету
світотворення відомо, що саме Мати-Земля, яка запліднена Батьком
Сварогом, породжує Сонце. А Зоря (чи то Зірка-Венера, чи червона пелена перед сходженням
і заходженням Сонця) є лише сповісницею народження чи смерті. Саме такою
виступає у Велесовій Книзі Матир-Сва – вогняна птаха. [4, 29].
Лада уявлялася стрункою,
веселою, з віночком на голові й співучої вдачі юнки, дівчини на виданні,
яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала
природа, блакитніло небо, яріло сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й
палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові,
кохання, одруження й багатьох інших щедрот. На свято Лади діти закликали
Весну, бо Зима ще на цей час дає про себе знати та іноді засипає землю
снігом.
На галявинах з поміж гурту
вибирали найвродливішу юнку, котра виконувала роль Веснянки, себто Лади.
Її зодягали у віночок, пишно прикрашали квітами та стрічками, а потім
водили навколо неї хороводи:
Благослови, мати,
Ой Лада, мати,
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимонька в візочку,
Літочко в човночку... [7, 77,78].
Як пише Степан Килимник, у
давнину біля священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни й
кохання Лади провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок,
чаклували словом і рухами: "Ой, Лада, Лада, всім на світі рада..." [3,
79].
Валерій Шевчук про величну
картину пробудження природи в образі прекрасної діви пише так: "Вона іде
по землі, ця діва, щедра, багата, гарна й пишна і благословляє усе суще
й людину, що її придумала, тішить і звеличує життя та світ; примушує
уклонитися своїй власній величі, адже вона – вічна, бо вона – земля,
вона краса, вона Діва, яка прийшла не просто попишатися у світ, а щоб
його оновити, вона ж бо має високу і святу місію – продовжити життя,
адже готується дати світові свій здоровий плід." [8, 91].
Існують паралельні свята
річного кола присвячені Матері-Землі в інші періоди року: свято
Мари-Марії 8-9 вересня і свято Ганни 8-9 грудня. Так як святкують два
дні, за аналогією до сонячних свят, можна припустити, що починали
обрядодійства ввечері і продовжували на наступний день – Різдво
чергового прояву Землі. Тому свято має логічне продовження 9 березня на
свято Сорочини.
Свято Лади могло означати
перехідний період в житті дівчини, вона мала розквітнути і бути готовою
до подружнього життя.
Якщо провести поділ року
(життя людини) на чотири рівні частини по 15 років (1 рік – 1 тиждень) і
початком відліку для жіночої сутності вважати свято Ганни 8-9 грудня, то
на 8 березня дівчині має виповнитися 15 років. За звичаєм батьки
готували юнку до шлюбу і сповіщали про це прикрашаючи подвір'я калиною,
квітами.
В весняний період
Лада-Земля має завагітніти на свято Благовіщення (25 березня), тобто в
17 з лишком років – початок дітородного періоду.
Як правило, свято Сорочини
пояснюють від птаха сороки (sroka (польська), sraka (словенська), straka
(словацька, чешська)), яка стрекоче про прихід весни і кладе у гніздо 40
прутиків, або церковне – про сорок святих мучеників [6, 69]. Можна
припустити, що 15 років це строк, коли дівчина готова до шлюбу, тобто
стає статево зрілою. Зазначимо, що близьке до "сорочини" є слово срачиця
(сорочка) – натільна одежина, тому срака – це не тільки сідниці, а й
голе тіло. Зробимо висновок: в це час відбувається перехід станів Землі,
яке стосується і жіноцтва: після умовної смерті 8 березня як дівчинки,
вона має отримати після відповідної посвяти (святкування) нове
повноцінне жіноче тіло 9 березня і одягти нову сорочку, яка відповідає
посвяченню у дівки. [5].
Як варіант пояснення назви
"сорочини": слово спорідненне з сербським срећа чи хорватським sreća, що
тотожне нашому "щастя" (участь). Тобто, це Богиня Доля, Стріча (давньорус.
устръча) – цей термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу, участь у
суспільному житті. На противагу їй – Нестріча, тобто зла доля (недоля),
яка могла уособлюватися протилежною Богинею Марою.
Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні.
– К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Килимник С. Український
рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.:
Обереги, 1994. – 400 с.
3.
Килимник С. Український
рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.:
Обереги, 1994. – 528 с.
4. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів,
у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя.: Руське Православне
Коло, 7524 (2016). – С. 28-35.
5. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та
нежидівське свято Пурим. –
www.svit.in.ua/sta/st30.
6. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. –
240 с.
7. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина,
1994.
8. Шевчук В.О. Мисленне дерево: Роман-есе про давній
Київ. – К.: Молодь, 1989. – 360 с.
http://www.svit.in.ua
До розділу