„Зимі, здається., немає кінця. Уже початок березня, а сніги метуть,
як невіженні. Насипало стільки, що люди начебто не ходять, а плавають у
білому озері, розмитому поміж будинками”.
Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 р., у Кіцмані Чернівецької
області (22 км від Чернівців). Батько - Михайло Григорович Івасюк -
вчитель французької мови в Кіцманській середній школі і
сільськогосподарському технікумі (закінчив ліцей у Чернівцях, під час
війни курси медиків, а після війни Чернівецький Університет укр.
філології. Мати - Софія Іванівна (родом з м. Бердянська Запорізької
області) - інспектор шкіл Кіцманського р-ну, Закінчила Бердянський
учительський інститут, Чернівецький університет укр. філології.
Хата, в якій вони мешкали, на місці левади Михайла Воробкевича.
Батько дуже хотів, щоб народився син Володимир: "... ім’я Володимир,
Володько... Його мають два поети, якими я давно захоплююся - Володимир
Самійленко та Володимир Сосюра".
5 березня рано-вранці лікар повідомила Михайла Григоровича, що їх
"спіткала велика біда": "... після народження вашому синові закапали очі
ляпісом, тобто аргентіум нітрікум, але не дво процентним, а двадцяти
процентним.
Але розчин ляпісу не пошкодив очні яблука, обпік лише повіки. Тут
велику роль зіграв захисний рефлекс хлопець при народженні заплакав
чорними сльозами.
У чотири роки Володимир почав читати та грати на мандоліні, просить
купити скрипку або акордеон. Грає в будинку піонерів на піаніно, ходить
на уроки до батьків. Михайло Григорович домагається, щоб у Кіцмані
відкрили музичну школу.
Коли Володі виповнилось 5 років, він поклав слова колискової пісні на
ноти. Вступає до підготовчого класу музичної школи. Уроки проводяться в
барачних приміщеннях у холодних неопалених кімнатах. Діти часто
хворіють.
Володя чудово грає на скрипці. Його визнають найкращим учнем. Він
також багато читає. За 1 рік хлопець виконав дворічну програму.
Навчаючись у середній і музичній школах, кожен клас закінчує з
похвальними грамотами.
„Буде з хлопчика хороший скрипаль”, - зазначає один з журналістів,
який відвідав великий шкільний концерт. Іванка Біблюк – учениця Михайла
Григоровича і Софії Іванівни дарує Володі скрипку майстра Страдеварі:
коли Володя виступав на концерті, то чоловік Іванни сказав, що
інструмент поганий і вирішили подарувати інструмент, який залишився від
попових дітей.
”Навчання дається Володі легко, але він дуже перевантажений; багато
вчителів чекає на його вільну годину. Він позбавлений можливості
перебувати гурті дітей, на лоні природи."
1960 р. - народжується сестричка Оксанка, родина переходить в інший
будинок. Виходить твір Михайла Григоровича „Червоні троянди" і купують
рояль.
Про успіхи Володі Івасюка пише „Радянська Буковина” за 16 червня 1959
р., 17 червня 1961 р. Володя починає писати музику, гарно малює,
намалював портрет Т.Г.Шевченка, який був виставлений і середній школі.
В 1963 р. закінчує музичну школу і вчитель по скрипці наполягає, щоб
Володя вступив до Київської музичної десятирічки ім. М. Лисенка. Він
успішно складає вступні іспити, живе в гуртожитку. Схуд до дистрофічного
стану і батьки наполягають, щоб він вернувся додому.
Весна 1964 р. – Михайло Григорович отримує запрошення від проф.
Леутського до Чернівецького державного університету на кафедру
української літератури.
1964 р. Володимир пише дві пісні „А мені шістнадцять літ” і „У
двадцять літ”. За пісні „У двадцять літ” і „Колискову” на слова М.
Івасюка на обл. конкурсі одержує третю премію.
Восени 1964 р. створює вокально-інструментальний ансамбль
„Буковинка”, їх знімають на кінострічку і показують по центральному
телебаченню. Про пісню „Моя пісня” (сл. і муз. В. Івасюка) заговорили
всюди.
Збирає українські народні пісні, їздить по селах, записує буковинське
весілля. Пише пісні „Моя Батьківщина”, „Колискова для Оксаночки”,
„Лісові дзвіночки”. Поступає до муз. училища.
Працює штампувальником на заводі „Легмаш” за путівкою комсомолу.
Починає глухнути і переводять його „слюсарем-гравером” керувати
заводським хором.
1967 р. – Володимир отримує I-шу премію за пісню „Відлітали журавлі”.
Цього ж року Володимир – студент Чернігівського медичного інституту і
створює камерний оркестр, сестра Галя грає на віолончелі.
1968 р. – оркестр виступає на радіо і телебаченні. Володимир виконує
обов’язки інститутського художника, навчається в музичному училищі,
складає на відмінно сесію в інституті, отримує підвищену стипендію.
Поїздка до Карпат надає сил, знайомиться з гуцулами і потай шукає
червону руту. Володимир переходить грати до чернігівського
інструментального ансамблю „Карпати”.
У квітні 1969 р. відбувається нарада буковинської творчої молоді.
Володя Івасюк був запрошений на концерт після наради, де виступала
молода вчителька музики Софія Ротару. Знайомиться з Лідією Відаш –
виконавицею народних романсів і пісень. Вона виконує пісні Володимира
1970 р.: „Я поїду в далекі гори”, „Водограй”. Задум „Водограю” навіяв
Володі косівський водоспад „Гук”. Володя добре зіспівується з Лялею
Кузнецовою. Виходить гарний дует.
13 жовтня 1970 р. – справжнє свято Володіної музики і поезії,
Чернівецька телестудія транслює на всю Україну поряд з іншими відомими
творами і твори Івасюка: „Червона рута”, „Водограй” у виконанні Лялі і
Володі.
Осінню 1970 р. вокально інструментальний ансамбль „Смерічка”, керований
молодим композитором Левком Дудківським бере до свого репертуару
„Червону руту” і „Водограй”. Тоді народилася щира дружба і побратимство
з Назарієм Яремчуком та Василем Зінкевичем.
При Чернівецькій філармонії створено вокально-інструментальний
ансамбль „Червона Рута” під керівництвом А.К. Євдокименка, куди
запросили Софію Ротару.
У Яремчі знімають фільм „Червона рута”, режисер Олексів. Пісні
виконували В. Зінкевич, Н. Яремчук С. Ротару та М. Ісак. Після цього
фільму почалася творча співпраця з С. Ротару.
1973 р. закінчує Медичний інститут і вступив в аспірантуру на
паталогічну фізіологію. Восени 1970 р. Володимир познайомився з Галею
Тарасюк – студенткою філологічного факультету. „Пісня буде поміж нас” –
присвячена Галині Тарасюк.
Товаришував з поетом Василем Марсюком (автор слів „Дві скрипки”).
У літку 1972 р., коли Володя був на перепідготовці в Рад. армії, із
Львівського мед. інституту приїздить доцент, який просить, щоб Володимир
перевівся до Львівського мед. інституту, де він буде оточений увагою і
підготується на композиторське відділення Консерваторії ім. Лисенка.
1972 р. пісню „Водограй” визнано піснею року.
Софія Ротару сказала: „Я вихована на народних піснях, у них мій
корінь. А тут раптом потягнуло на естраду. Я боялася. Три роки чогось
чекала. І ось він з’явився, „мій композитор” Володимир Івасюк із своєю
„Червоною рутою”. У своїх естрадних піснях він зберіг народний
колорит...”
Володя працює на кафедрі паталог. фізіології, веде практичні заняття
зі студентами, відвідує лекції в консерваторії.
У 1974 р. бере участь у фестивалі пісні у Сопоті. Пише музику до
вистави за романом „Прапороносці”.
В останні роки життя налагоджує дружні стосунки з Іваном Миколайчуком,
Степаном Пушиком, Ігорем Кушплером (солістом Львівського оперного
театру).
24 квітня 1979 р. Володимир Івасюк пішов з дому і більше не
повернувся. Його знайшли майже через місяць 18 травня в лісі неподалік
Львова підвішеним: стояв на колінах, язик вирвали з рота, між ребер
встромлені гілки з дерева.
Червона
Рута Я
піду в далекі гори Несе
течія
Пісня
буде поміж нас Водограй
А
вона