До розділу
Три Стовпи (Хортиця)
Світовит Пашник,
волхв РПК
Три Стовпи зверху
Колись острів Хортиця закінчувався на півночі скелями Три Стовпи, які зараз знаходяться між Хортицею і Машинним залом ДніпроГЕС-1. Зараз відсутня піщана коса, що поєднувала їх із Хортицею. Під час повені цю косу затоплювало, тому на деяких давніх мапах до появи гребель вона може бути відсутня. Можливо повені її розмивали, а потім вона знову відновлювалася. На цій косі позначені дерева і кущі. Тому цілком скелі Три Стовпи треба вважати хортицькою складовою.
Кожна скеля має свою назву. Біля правого берегу – скеля Диван Цариці або Крісло Катерини, придумали жартівливу розповідь, що начебто царицю Катерину ІІ не пустили на козацьку Хортицю, бо жінкам забороняли туди заходити під загрозою кари, і вона зупинилася на цій скелі, де й приймали козаків. Середній острів так і називають Середнім Стовпом, а остання скеля названа за своєю формою – острів Похилий. [Див. Супруненко 2009, 27-28].
Відомий український краєзнавець Яків Новицький описував ці стовпи докладно на початку ХХ ст. Маємо привести розлого цитату з його праці, щоб мати добру уяву про це особливе місце:
"Не менш чарівний вид Хортиці з боку Кічкаса. Розгалужуючись на два рукави, річка тут, після стрімкої течії, несе свої води тихо, спокійно. Справа синіє далечінь гранітних берегів Старого Дніпра, а на шляху вимальовуються три живописні скелі, що іменуються Стовпами; проміжки між ними носять назву воріт. З піднесеною частиною Хортиці скелі ці сполучені невеликим піщаним простором, порослим красноталю (шелюгою) (До повені, що була в 1845 році по пам'яті старожилів, простір цей покритий був лісом і кустарними заростями, де водилися дикі кози). При літньому рівні вод перший з боку річки Стовп, вивищуючись на 58 футів, являє як би дві накопичені одна на одну скелі, у формі колосального дивану; на самій вершині майданчик, підійнятися на який потрібне деяке мистецтво... Нижче, у прямовисної скелі з півночі, – майданчик 30 кроків довжини, 7 – ширини, який порослий м'якою травою і мохом. Тут, в спекотливий день літа, під тінню скелі, може розміститися ціла компанія екскурсантів.
Не менш цікаві й інші скелі: висота другої 44, третьої 42 фути; звідси такий же чудовий вид на лівий рукав Дніпра (Новий Дніпро), на цілий ряд мальовничих скель з назвами і без назв. Скелі Стовпи слідують одна за одною до південного сходу, відділяючись протоками між першою і другою на 3 сажні, між третьою на 4. При спаді вод протоки ці утворюють плеса, загачені каміннями. Говорячи про середню скелю, не забудемо відмітити "Запорозьку ступу", що вказувалася рибалками. Це ні що інше, як поглиблення на південно-східній площині скелі у вигляді котла з правильно відшліфованими стінками. Ступа ця займає положення на 15 фут. вище за літній рівень річки, глибина його 11/2 арш., у поперечнику 21/2. Якщо не помиляємося, протягом багатьох десятиліть, можливо віків, вир Дніпра, обертаючи камінь, створив це казаноподібне диво в скелі. При особливо значному розливі Дніпра поглиблення заливається водою, в нього потрапляють дрібні рибки, плавунці, равлики і цілий світ тварюк..." [Новицький 2007, 361-362].
На острові Середній Стовп в 1927 році археологом А.В. Добровольським було досліджено двошарове поселення. Залишки людських знарядь нижнього слою датуються завершальним етапом неоліту біля 7 тисяч років тому. Культуру енеоліту (близько 5 тис. років тому), яку тут віднайшли, назвали середньостогівсько через плутанину з двома меншими скелями поруч Два Стоги, які тепер звуться Два Брати (Близнюки). [див. Вилинов 2003, 23-24].
З Трьома Стовпами пов'язані різноманітні відомі міти. Деякі міти були поєднанні зі скелями ще в 19 сторіччі, а деякі набули прив'язки вже в наш час. Доклався до цієї справи і автор цієї статті, вони були викладені в більша ранніх дослідженнях, а тут ми об'єднаємо все до купи в окрему статтю про Три Стовпи.
Гераклові (Геркулесові) стовпи.
Польський мандрівник Підберезький намагався прив'язати міти, що записані Геродотом про Геракла і Змієногу Діву, до Дніпровських порогів. В 6 томі Одеського товариства історії і старожитностей була опублікована його стаття "Геркулесові стовпи на Дніпрі" в перекладі з польської мови. Він висловив версію, що з Геркулесовими стовпами треба пов'язувати острови Стовпи. Саме за цими Стовпами, на думку Підберезького, жив велетень Геріон, у якого Геракл відбив биків. [див. Подберезский 1867, 501].
Малюнок із збірника "Записки Одесского общества истории и древностей" [див. Подберезский 1867]
Нагадаємо цей міт з твору Геродота, на жаль, він заплутаний тому переважає думка, що Гераклові стовпи – це Гібралтарська протока, що є виходом до Атлантичного океану, інша версія – пролив Босфор з виходом у Понтійське (Чорне) море. На нашу думку, народ міг прив'язувати відомий міт до місцевості свого проживання.
"…Проте елліни що мешкають на узбережжях Понту, ось що кажуть про це. Геракл, коли він гнав Геріонових бугаїв, прибув до цієї країни, де тепер мешкають скіфи і яка тоді була пустельною. А Геріон, кажуть, мешкав поза Понтом, на острові, що його елліни називають Ерітея, десь поблизу Гадейрів, які розташовані далі за Геракловими стовпами на узбережжі Океану. Океан, як твердять, починається на сході і обтікає всю землю. Так кажуть, але для цього не наводять ніяких доказів. Звідти повертався Геракл і щойно він прибув до країни, яка тепер називається Скіфією (бо його там застала зима і мороз), як витяг свою лев'ячу шкуру, загорнувся в неї і тут на нього найшов сон, а його коні, що паслися, запряжені в колісницю, тим часом зникли з божої волі.
Ледве прокинувся Геракл і почав шукати своїх коней, обійшов усю ту землю і нарешті прибув до країни, яка називається Гілея ("Лісиста країна", наше – "гілка", вважають це дніпровський Великий Луг, який починався від о. Хортиця і до пониззя Дніпра. – С.П.). І там в одній печері він знайшов істоту подвійної природи: наполовину вона була дівою, а наполовину змією: до сідниць її тіло було жіночим, а нижче – зміїним…" [Геродот 1993, 182].
Бій Геракла з Геріоном (на землі повержений пастух Еврітіон). Античний чорнофігурний вазопис, бл. 540 р. до н.е., Лувр
Про Змієногу діву і пов'язану з нею Змієву печеру на Хортиці ми вже писали, тому повторюватися не будемо. В цій статті нам цікава думка дослідника Підберезького про скелі Три Стовпи. Він пише, що "… цей острів Хортиця, хочу я сказати, є міфічна Ерітія, що лежить серед Океану, а гранітні скелі, що стирчать в Дніпрі – це Стовпи Геркулеса!..." [Подберезский 1867, 496].
Три Стовпи з книги "Живописная Россия" [Живописная Россия 1898, 27]
Підберезький відкидає думку, щодо Гібралтару і цю версію казки вважає хибною приводячи різноманітні докази. Він доводить нелогічність мандрів Геркулеса з биками від Гібралтару до Бористену-Дніпра, що мають багато перешкод: "…для чого Геркулес, як би він не був мало знайомий з місцевістю своїх подвигів, ведучи для Еврістена здобич від Гібралтару в Грецію, в місто Мікени, попав в Скитію, що лежить по Бористену. Такий шлях з табунами і стадами через Піренейський хребет, Альпи, Герцинський ліс чи Карпати, через неприступні гори, широкі ріки і вікові ліси – дійсно варті півбога, варті і стовпів Гібралтарських!"
Хоча у збірці свідчень давніх авторів, що подаються Робертом Грейсом, прокладається складний шлях від Гібралтару. Навіть дається пояснення, як Геракл опинився в нашому краї: біля Адріатичної затоки Гера наслала на стадо овода, який погнав корів через Фракію в Скіфську пустиню. [див. Грейс 1992, 375].
Підберезький розвиває думку щодо Східного Океану (цей переказ був у первісних греків), який був наслідком великого потопу, що міг поєднати Чорне, Балтійське, Каспійське моря і аж до Далекого Сходу. Але якщо цю гіпотезу сам Підберезький вважає сміливою, то все одно Чорне море греки вважали Східним. [див. Подберезский 1867, 498-499].
Ще одне визначення Океану як образне, що пов'язане з потойбічним світом: "Океан – ріка, що омиває всю землю й відділяє її від "потойбічного" світу; з Океану сходять і в нього заходять всі небесні світила, крім сузір'я Великої Ведмедиці (Воза), що ніколи не купаються в водах Океану. На берегах його, край світу, живуть щасливі ефіопи та вкриті вічною темрявою кімерійці." [див. Гомер, 1963, 458].
Враховуючи, що Дніпрові пороги – це перепона між світами, то цілком Стовпи могли стояти на березі цього Океану. Море-Океан часто використовується в замовляннях. Приведемо замовляння з книги Олександра Афанасьєва:
"Бог-коваль, кує блискавичні стріли, якими Ерос запалює серця, закликається в замовляннях на кохання і в святочних ворожіннях. "На морі на океані, на острові на Буяні стоять три кузні, кують ковалі там на трьох станах. Не куйте ви, ковалі, заліза білого, а прикуйте до мене молодця (або: красну дівчину); не паліть ви, ковалі, дров горіхових, а спаліть його завзято серце – щоб він ні стравою не заїдав, ні питвом не запивав, ні уві сні не засинав, а мене б любив-поважав паче батька-матері, паче роду-племені". [Афанасьев 1995, 234].
Нагадаємо, що острів-човен Хортиця (Хортич) може позначати фалос, що готовий зайнятися коханням (ковкою), він стоїть напроти Океану – жіночого лона [див. Ранк 1997, 226], що ототожнюється з потойбіччям. Та й Дніпрогес поставили на скелі Кохання. Тому цілком острів міг ототожнюватися з Буяном, а цю назву також часто приписують фалічному буйному образу. Гарне місце для кохання Геракла і Змієногої Діви.
На завершення розповіді Підберезького хотіло б привести його відповідь на докори, яким чином відносно невеликі дніпровські камені можна назвати Стовпами Геркулеса? Нам особливо цікавий опис цих Стовпів, бо вони зараз мають іншу форму без прибудови з величезних брил, які дослідник вважав людською діяльністю, тому приведемо велику цитату, як досить важливу:
"Ми називаємо їх стовпами тому, що місцеві жителі та порозькі лоцмани так їх називають, і тому, що і мені самому, що звик вже бачити скелі значно більших розмірів, вони відразу здалися Стовпами. Тому що стовп, хоч ти поставлений поруч зі скелею в сто разів більше його, ніколи не втратить своєї характерної ознаки і залишиться стовпом. Крім того, хоч сходячи на їх вершину, я не звернув особливої уваги на те, чи сама природа їх зробила, чи рука людини, однак мене вразила особлива їх оригінальність. Скільки можу собі пригадати, то Стовпи ці, а в особливості перший з них, з боку ріки представляв суцільну масу граніту, в верхніх частинах як би покриту камінням циклопічних розмірів, ретельно пригнаними один до одного; з боку ж суші ця маса підноситься уступами з окремих шматків, очевидно влаштованими рукою людини. Здається, що основа цих стовпів не штучна, а природна, верхня ж частина дороблена вже людиною. Якщо це так, то у нас було б ще одним циклопічним пам'ятником більше, і нічим не спростовний доказ правдивості скіфського сказання (автор вважав цей міт переробкою зі скіфської оповіді. – С.П.), що повертає нам назавжди Стовпи Геркулеса. Що стосується того, чи могли невеликі камені так сильно зайняти уяву греків, то на це можна відповідати різно: вони могли подіяти на їх уяву тому саме, що греки, не маючи про них свідчень безпосередніх, а знаючи тільки про їх існування від степних скіфів для котрих і камінь міг виявитися горою, самі їх ніколи не бачили; але якщо вони самі їх бачили, про що Геродот нічого не згадує, то ненаситна їх фантазія почала шукати в інших місцях подібності таких стовпів, які, за їхнім поняттям відповідали б важливості подвигу; і чим сумнівнішою була істина, тим річ вважалася їм достойнішою діяння такого півбога, яким вони уявляли собі свого Геркулеса." [Подберезский 1867, 504-505].
Геркулесові стовпи на Дніпрі. мал. Подбереський, Анджей (бл. 1812-бл. 1863). Цифрова колекція Національного музею у Варшаві.
Запорізький краєзнавець Юрій Вілінов вважає, що прив'язка до Геркулесових Стовпів була зроблена на догоду тогочасним геополітичним причинам з претензіями на заволодіння Константинополем і всією спадщиною Візантійської імперії, коли й міста, що виникали на місцях козацьких і татарських поселень називалися грецькими іменами, то й хтось догодливо запропонував вважати острова Стовпи Геркулесовими Стовпами на Дніпрі, але назва не прижилася. [Див. Вилинов 2003, 23]. Відразу обумовимося, що ми не підтримуємо цієї думки і свої аргументи висловимо далі при розгляді інших грецьких мітологічнимх сюжетів, що можна прив'язати до цієї місцевості.
Натомість Сергій Піддубний підтримує версію про Гераклові Стовпи і на питання, чому вони мають таку назву знаходить просту відповідь, що "…Геракловою опорою і надією, як кожного батька, були його сини. Очевидно, він передав їм у володіння країну і збудував з нагоди цього величний пам'ятник у формі стовпів. Їх також мало бути три, а не два по різних берегах протоки." [Піддубний 2012, 157]. Нагадаємо, що за Геродотом у Геракла і Діви-Змії було три сина – Агатірс, Гелон і Скіф. [Геродот 1993, 182].
Аналогічні суперечки щодо Стовпів Геракла є, як в давніх, так і в сучасних дослідників. Дехто заперечує, що стовпи мисів Абіле і Кальпе (Гібралтар) спорудив Геракл, бо спочатку вони називалися Стовпами Крона, а потім – Стовпами Бріарея. За звичай кажуть про два Гераклові стовпи, але деякі вважають, що їх було три або чотири. Кажуть, що так звані "Гераклові Стовпи" є на північному березі Германії, на Понті Евксинському, на західному краю Галії та в Індії. [див. Грейвс 1992, 372]. Тому наш варіант Стовпів не трохи не гірший за інші.
Козацька миска.
На Середньому Стовпі є дві досить великі миски – заглиблення в граніті. Перевагу віддають більшій і вищій мисці, про яку склали легенди.
Дві великих миски на Середньому Стовпі
Микола Киценко в книжці "Хортиця в героїці і легендах" подав жартівливу оповідь, що "…на середньому Стовпі знаходиться й відома Запорозька миска. Її діаметр – півтора метра, а глибина – до метра. За згадкою Д. Яворницького, лоцмани розповідали, що в сонячні, пекучі дні в цій мисці козаки варили галушки. Причому сідали навколо неї один проти одного. Ручки ложок були півтораметрової довжини, а оскільки такою ложкою собі до рота не піднесеш, то годували один одного для забави через миску." [Киценко 1991, 12].
Дмитро Яворницький з приводу цієї миски писав теж саме що й Я.Новицький: "Є підстава думати, що ця миска утворилася від того, що в заглиблення скелі відносно м'якої породи потрапив камінь твердої породи і, вертячись внаслідок водоверті, поступово розширюючи і поглиблюючи її, зробив з неї справжню миску." [Шишков 2018, 52].
Припускають, що така ситуація була при великих повенях, можливо ще при таненні льодовика. Але ж є відомі "миски" в гранітах, які не потрапляли під потоки сильної води, та й вірогідність такого природного явища край мала. Була думка, що дрібніші миски можуть бути зернотерками: так африканські жінки, що стоять на низьких рівнях культурного розвитку, розтирають зерно на горизонтальних кам'яних масивах, як і тисячі років тому. Тільки-но ямки стають надто глибокими і незручними, їх покидають і починають розтирання поряд, утворюючи цілі ряди таких заглиблень на скелях. [див. Шишков 2018, 53].
Можливе господарське призначення малих "мисок", як зернотерки, а вже великі могли використовуватися, наприклад, для вимочування шкіри, яку зручно обробляти на гранітних валунах. Один з варіантів вимочування у келеї – розчині житньої муки або висівок у підсоленій воді [Обробка шкіри]. Тобто на місці могли виготовити борошно або розтирали іншу речовину (вапно, фарбники, дубильні речовини) у зернотерках і тут же у великих мисках все це замішували.
Звичайні господарські приладдя можуть стати священним місцем, де для самого Бога приноситься жертва, чи рослинна, чи тваринна. Так як Три Стовпи мають природну привабливість, то це цілком могло статися. А якщо сюди додати мітологічні сюжети, то створювався духовний центр, що відвідувався прочанами.
Враховуючи, що миски є на природному гранітному камені, то вони мали б відноситися до давнішого періоду, аніж описані Підберезьким циклопічні кладки зверху природної скелі (див. вище), які могли перекрити давні людські утворення. Залишки цих кладок, тобто оброблених великих каменів зараз не спостерігається. Відомий краєзнавець Яків Новицький про малюнок Підберезького каже як той, що "далеко ухилився від натурального їх виду… автор впадає в помилку: треба бачити ці скелі, щоб переконатися, що всі вони, в повній недоторканості, створені природою" [Новицький 2007, 362]. Але Підберезький бачив Стовпи раніше і міг застати їх у кращому вигляді. Єдине не зрозуміло в такому випадку, куди безслідно поділися ці оброблені людиною камені, які бачимо на малюнку?
Можливо з таких блоків складалася циклопічна кладка, що описана Піберезьким? (світ. ав. 16.08.2019)
Натомість у Адріана Кащенка в його художніх описах нашого краю знаходимо підтвердження існування укріплень на Стовпах, хоч і не циклопічних, але ж все ж побудованих людиною:
"Харько трохи повернув човна, й ми пішли так, що Стовпи лишилися в нас із правої руки, а Стоги – з лівої. Коли ми проїздили побіля скель, то виявилося, що й Стовпи, й Стоги були дуже великі й високі, мов триповерхові будинки.
– І на цих скелях, – сказав Харько, – мабуть, була якась споруда, певно, що фортеця, бо й на них багато цегли залишилося, хоч і водою її змивало." [Кащенко].
Триголовий Змій.
В нашому порожистому краї про зміїв краєзнавці записали кілька легенд. Я. Новицький згадує і про триголового змія: "А чому, діду, печера названа Змієвою? – Колись тут жив змій. – Що ж це за змій був? – Страшенний!.. Було у нього три голови и один хвіст... Він літав и пожирав людей." Або таке: "У змія було, кажуть, три голови і крила. Він як летить – освіщає весь світ, а огонь так і палає." [Новицький 2007, 70,95].
Ми можемо припустити, що на цих стовпах з циклопічними баштами, що описані Підберезьким, запалювали вогнище, неначе трисвічник. Є таке свято 1 вересня Комина, коли на початку осені урочисто запалювали священний вогонь. Юдо-євангельска церква на цю дату вшановує Семена Стовпника, який був знаменитий тим, що провів на стовпі 37 років у пості і молитві. Можна з впевненістю сказати, що образ Семена Стовпника на іконах нагадує свічку, смолоскип чи маяк. Тобто юдо-євангельська церква перейняла цей образ з давнього ушанування земного вогню, який на осіннє-зимовий (нічний) час починає відігравати особливу роль домашнього світила. [Пашник/Календар, 88].
А у нашому випадку острів Хортиця мав образ величезного човна і на його носі бачимо триголового Змія, що дихає вогнем. Ставити на носі корабля образ дракона або вогняного собаку Симаргла було поширеною практикую, як і запалювати сигнальний вогонь на носі судна. Звісно, що велетенський Змій потребував жертви для безпечного долання шляху.
Під час весняного паводку вода піднімалася і затоплювала піщану косу, відриваючи острови Три Стовпи від основного масиву острова Хортиці [Саричев 2012, 253]. Це природне явище могло слугувати уявним відсіченням голів Змієві. А коли паводок спадав, то коса знову проступала і шия відростала. Таке природне явище могло сприяти виникненню казки про Змія Горинича, в якого голови мають властивість знову відростати після їхньої втрати.
Листівка зі Змієм Гориничем, малюнок Івана Білібіна, 1912
Підберезький розташовує лігво Геріона за Геракловими Стовпами, досить далеко аж на порозі Лоханському в Змієвій печері [Подберезский 1867, 500]. Натомість Сергій Піддубний вважає, що у "Теогонії" Гесіод, по суті, ототожнював тритілого Геріона з Геракловими Стовпами: "Сила Геракла його (Геріона) умертвила біля лінивих корів на омитій водою Ерифії" (за Гесіоном, Геракл викрав не волів, а корів). Тобто бачимо, що ці Стовпи стоять омиті водою, а не як нам пропонують вважати, що вони знаходяться на берегах якоїсь протоки. У Гесіода також знаходимо підтвердження, що Геракл гнав корів "через брід Океану", а саме в цьому місці колись переходили Дніпро убрід. [Піддубний 2012, 159-160].
Тритопатор з фронтону храму Афіни
Цікаво, що й триголовий змій Тритопатор теж може уособлювати триголового велетня Геріона.
Можливо знайдеться біля Стовпів місце і Ортру, страшному двоголовому псу, брату Кербера та Лернейської гідри, який охороняв стадо Геріона. Це можуть бути вже згадувані скелі Два Стоги чи Два Брати (Близнюки). Ще раз нагадаємо, це лише припущення, яке намагаємося прив'язати до міту.
Міти та прив'язані до них образи мають властивість переплітатися, тому ми нагадаємо і про образ собаки Кербера (Цербера). За грецькою мітологією триголовий пес охороняв вихід із підземного царства і не давав можливість тіням померлих втекти з мороку на землю, на сонячне світло. У цього пса була одна довга шия, а замість хвоста звивався дракон. [Гловацька 1991, 108]. Тобто Кербер цілком повторює обриси Хортиці: три голови – Три Стовпи, довга шия – коса що поєднувала Стовпи і Хортицю, сам острів – змієве тіло. Тартар розташовуємо за Дніпровими порогами, як невідомий край, а входом до потойбіччя може бути Вовче Горло за Кічкаською переправою. Ширина Дніпра в тому місці була 183 м. [див. Вілінов 2003, 17]. Це розташування для тих хто живе в нижній частині Дніпра, а ті що вище, мали б навпаки вважати, що потойбіччя знаходиться за Дніпровими порогами нижче за течією. Саме князь Вододимир за легендою наказав відштовхувати дерев'яний образ Перуна від берега, допоки не пройде Пороги. Божий образ застряг на Перуновій ріні – пристані з піщаного берега. За однією з версій це й є коса між Стовпами і Хортицею.
Кербера зміг подолати Геракл. З триголовим псом перегукується значення ведичного Тріта, що подає Ю. Шилов: "Тріта Аптья – "Три(головий) Водяний" – найдавніший з поширених серед індоєвропейських народів образ громовержця, що бореться із змієвидними демонами. За законами прадавньої мітотворчості, Тріта ототожнювався з цими демонами. Тріта Аптья відповідає одному із засобів народження Агні, який теж нерідко уявляється триголовим, бо осягав три світи. Але на відміну від Агні, він спрямований не до Неба, а під Землю. Тріта захищає від вторгнення сил Потойбічного Світу – як своїм змієборством, так і прийняттям на себе "гріхів богів та людей". Головний його подвиг – перемога над триголовим драконом і звільнення корів-гавас, під якими в індоарійській мітології малися на увазі промені Сур'ї чи Ушас. Образ Тріти близький до Парджаньї та Індри." [Шилов 1994, 238].
На нашому гербі Триглаві (Тризубі) – маємо три голови, або, як варіант, позиція Триглава для людини, де підняті руки, як в софіївської Оранти, відіграють роль інших голів. Загалом триголовість досить поширена серед мітологічних сюжетів.
Аполлон.
Для нас цікаво, що окрім двох великих мисок, на Середньому Стовпі є кілька маленьких. На жаль, автор цієї статті був на острові короткий час і не вдалося порахувати кількість дрібних мисок-лунок. На це питання археолог і нинішній генеральний директор НЗХ Максим Остапенко відповів, що він нарахував 7 можливих мисок. Якщо підрахунок був зроблений вірно, то, як версія, миски могли символізувати сім отворів на голові людини чи того ж таки Змія.
Це сакральне місце, за версією автора, також може бути прив'язане до грецького міта про Аполлона (Місяць), який раз на 19 років приходив на північний (ст. рус. ополонце – північ) острів і грав вночі на кіфарі поки не зійдуть Плеяди (укр. Баби-Звізди), що складаються з 7 зірок-сестер. Це так званий Метонів цикл: через 19 років Місяць перебуватиме у тій самій фазі відносно руху Сонця, це співвідношення лежить в основі місячно-сонячних календарів. [Пашник/Символіка 2012, 100]. Та й самі миски-лунки можемо назвати ополонками, що підкреслює схожість з ім'ям Бога.
Цей міф про Аполлона є в Діодора Сицилійського ІІ, 47. Ми процитуємо уривок в повному обсязі за книгою проф. Лосєва:
"Серед тих, котрі писали про давню міфологію, Гекатей і деякі інші стверджують, що навпроти землі кельтів на Океані є острів не менше Сицилії. Цей острів розташований на півночі, і його населяють так звані гіперборейці, оскільки він лежить за межами Борея.
Острів цей, за їхніми словами, родючий і плодоносний, що відрізняється ще й хорошим повітрям; двічі на рік приносить плоди. Розповідають, що на ньому народилася Літо. Тому найбільше богів у цих жителів шанується Аполлон. Вони самі як би є деякими жерцями Аполлона. Вони щодня оспівують цього бога в нескінченних гімнах і шанують його особливим чином. На цьому острові знаходиться священна ділянка Аполлона і чудовий храм, гідний похвали, прикрашений численними приношеннями, кулястий за своєю формою. І священне місто належить цьому богу, більшість жителів його – кіфаристи, і вони безперервно, граючи на кіфарах в храмах, підносять богу гімни і пісні, прославляючи в них його подвиги.
Гіперборейці, кажуть, мають свою власну мову, але до еллінів вони дуже близькі і особливо до афінян і делосцев, з давніх часів підтримуючи цю прихильність. Деякі ж з еллінів, як розповідають, приїжджали до гіперборейців і залишали там багаті приношення з написами еллінських буквами. Точно так же гіпербореєць Абарис приїжджав в Елладу, щоб відновити стародавню дружбу і споріднення з делосцями.
Стверджують, що місяць на цьому острові відстоїть зовсім на невеликій відстані від землі і на ній навіть помітні деякі виступи поверхні. Розповідають, що бог кожні 19 років приходить на цей острів, коли зірки в своєму оберті досягають завершення. Саме тому час тривалістю в 19 років називається еллінами Великим річним періодом. Під час цієї своєї появи бог грає на кіфарі і танцює всі ночі поспіль від весняного рівнодення до сходу Плеяд, радіючи своїм власним успіхам.
Царська влада в місті і охорона священних ділянок покладено на так званих Бореадів, нащадків Борея, які завжди беруть владу від покоління до покоління". [Лосев 1957, 404].
Дехто може сказати, що ми притягуємо "за вуха" міт на нашу територію, адже прямих вказівок на цю прив'язку у давніх творах немає. Але так роблять в усьому світі. Для прикладу на цю тему приведу вислів м-р Ньюема з англійської книжки: "…десь в краю кельтів колись був астрономічний храм. Він [Діодор] писав: "Бог [Аполлон, бог Сонця] відвідує острів [мабуть Англію] кожні дев'ятнадцять років… він грає на кіфарі і танцює ніч безперервно від весняного рівнодення до сходу Плеяд". Я зовсім не стверджую, що це відноситься до Стоунхенджу. Але могло б, чи не правда? Чи могло в Стоунхенджі кожні 19 років спостерігатися якесь прикметне явище, що пов'язане з повним Місяцем? Якщо так, то я не знаю, що і відповісти". [Хокінс 1984, 167]. Лосєв О.Ф. також припускав, що острів цей можливо Британія. Але ж знову таки немає прямих вказівок, де це могло бути. І як вже зазначали раніше сакральні місця, що пов'язані з мітологією, мають властивість переміщуватися відносно проживання людей, що переповідають міти. Тому ті, що жили ближче до Гібралтару, там ставили Стовпи Геракла і Гіперборею на північному заході, а причорноморські греки цілком можливо шукали ці прив'язки до міту в своїй місцевості.
Звісно, греки могли трохи прикрасити Гіперборею, щось вигадати, бо для них то була таємнича країна. Але як бути з кулястим храмом? Він міг бути на зразок великої могили, або збудований із дерева у вигляді ротонди. На Хортиці ми маємо аналогічне до Стоунхенджу, тільки менше за розміром, святилище-обсерваторію, археологи датували споруду кінцем ІІІ тис. до н.д. [див. Тесленко 2000]. Святилище могло використовуватися для спостереження за Сонцем і Місяцем, і відповідно 19-ти річний цикл тут був при нагоді.
Щодо кельтів, то виникають суперечки наскільки далеко вони заходили на схід і їх ототожнення з давніми народами. Тут ми теж знайшли відповідь у дослідника кельтської спільноти Геннадія Казакевича: "Найбільш повну інформацію про кельтоскіфів повідомляє Плутарх. Розповідаючи про походження кімврів, із якими довелося битися легіонам Марія, грецький письменник писав: "…Дехто стверджував, нібито земля кельтів настільки велика й розлога, що від Зовнішнього моря й найпівнічніших областей Ойкумени простягається на схід до Меотиди й межує зі Скіфією Понтійською. Тут кельти й скіфи змішуються й звідси починається їхнє пересування; і вони не прагнуть пройти увесь шлях за один похід і не кочують безперервно, але кожного літа знімаючись із місця, просуваються все далі й далі, і вже тривалий час ведуть війни по всьому материку. І хоча кожна частина племені має свою назву, усе військо носить спільне ім'я – кельтоскіфи" (Plut. Mar. 11, пер. С. Ошерова)". [Казакевич 2015, 167].
Ми тут зробимо зауваження, що хоч Аполлон вважається Богом Сонця, швидше ця плутанина аналогічна зі слов'янським Хорсом-Місяцем. Аполлон грає вночі, коли видно тільки Місяць, ім'я і атрибути Бога несуть місячні ознаки. Та й сама кіфара первісно робилася з черепу тура, роги якого теж символізують Місяць. А сам Місяць, коли старий чи молодий, приймав форму човна, з образом якого ототожнюємо острів. Наш острів Хортиця ближче до греків, у них були постійні економічні інтереси у наших краях, а то й їхнє походження виводять з Північного Причорномор'я. То й далеко для ушанування сакральних місць їм ходити не приходилося.
З усього хаосу мітології ми все ж таки можемо зробити висновок, що причорноморські греки, як і давні слов'яни, могли побачити в дивних формах скель потрібні образи, що доповнювали мітологічні уявлення, а то й навпаки природні явища сформували мітологічний сюжет. В додаток до вже описаних мітологічних оповідей, ми спробували віднайти нові можливі прив'язки. Три Стовпи, безумовно, заслуговують більшої уваги, аніж просто скельні утворення. Цей сакральний об'єкт має посісти гідне місце серед духовних святинь нашого народу, тим більше, що в нашій рідній казковості знайдуться свої відповідники грецьким мітам.
Ділянка р. Дніпро біля о. Хортиця до будівництва греблі. Скелі Три Стоги (Стовпи) поєднані з островом. [Саричев 2012, 252].
Література:
1. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. В трех томах. – М.: Современный писатель, 1995. – Т.1.
2. Вилинов Ю. А. Остров филиграни эпох и путей / Ю. А. Вилинов. – Запорожье : Полиграф, 2003. – 206 с.
3. Геродот. Історії в дев'яти книгах / пер. А.О.Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
4. Гловацька К.І. Міфи Давньої Греції. – К.: Веселка, 1991. – 264 с.
5. Гомер. Одіссея / перек. із старогрецької Б.Тен.– К.: Держвидав Худ.Літ, 1963. – 468 с.
6. Грейвс Р. Мифы древней Греции. – Москва: Прогресс, 1992. – 624 с.
7. Живописная Россия: Отечество наше в его земельном, историческом, племенном, экономическом и бытовом значении / под общ. ред. П. П. Семенова. - СПб.: [Тип.] М.О. Вольф, 1881-1901. – Т. 5: Малороссия и Новороссия. Ч. 2: Бессарабская, Херсонская, Екатеринославская и Таврическая губернии. – СПб.; М., 1898. – 298, III с.
8. Казакевич Г. М. Східні кельти: культури, ідентичності, історіографічні конструкції – Київ, Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2015. – 358 с.
9. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. – Дніпропетровськ: Січ, 1991 р. – С. 429–454. –
https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/K/KaschenkoA/ Popular/GetmanskeUrochysche.html10. Киценко М.П. Хортиця в героїці і легендах: історико-краєзнавчий нарис. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 150 с.
11. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. – Москва, 1957. – 616 с.
12. Новицький Я. Твори в 5-ти томах. – Т.1. – Запоріжжя: Тандем-У, 2007. – 508 с.
13. Обробка шкіри. – http://traditions.in.ua/remesla/1551-obrobka-shkiry.
16. Піддубний С.В. Священні тексти України-Русі. Золоті руни. – Кіровоград: Поліграф-Сервіс, 2012. – 248 с.
17. Подберезский А. Геркулесовы столбы на Днепре // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1867. – Т. VI. – С. 494–506.
18. Ранк О. Миф о рождении героя. – К.: Валкер, 1997. – 252 с.
19. Саричев В.Д. Мініатюра Радзивилівського літопису в системі джерел про останній бій князя Святослава / Музейний Вісник. – № 12. – Запоріжжя, 2012. – С. 246-260.
20. Супруненко В.П. Сто чудес Запорожского края. – Запорожье, 2009. – 352 с.
22. Хокинс Д., Уайт Д. Разгадка тайны Стоунхенджа: Перек. – М.: Мир, 1984. – 256 с.
23. Шилов Ю.О. Брама Безсмертя. – К.: Журн. "Український Світ", 1994. – 384 с.
24. Шишков С.М., Вілінов Ю.А. Спадщина. Краєзнавство: розвідки, знахідки, дослідження. – Кн.2. – Запоріжжя: Кераміст, 2018. – 336 с.
25. Słupy Herkulesa na Dnieprze, Podbereski, Andrzej (ca 1812-ca 1863). – Cyfrowe zbiory Muzeum Narodowego w Warszawie. – https://cyfrowe.mnw.art.pl/pl/katalog/758603.
На початку статті світлина Світлани Охріменко.
Стаття увійшла до збірника:
Пашник С.Д. Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло
До розділу