До розділу
Cакралізація культу родючості в українській весільній обрядовості
Кухаренко Олександр Олексійович
Елементи культу родючості, пов’язаного зі статевим началом, найповніше відображені в обрядах комори й перезви, що складають кульмінацію в ритуальному циклі українського весілля. Найпопулярнішим образом, що побутує в обрядових піснях, є калина. Термін «ламати калину» став не лише образом позбавлення цноти, а й фразеологізмом, що означав як факт заміжжя, так і будь-який статевий акт. Не дивно, що словосполучення часто зустрічається в народних піснях і навіть із такою тризначною символікою: «Калинонька наша, Маруся, / Під калиною лежала, / Калину ламала…» [2, с. 445], де з калиною порівнюється сама наречена, місце її знаходження (комора) й процес позбавлення цноти. /144/
Коли молодих вели до комори, співали: «Да не кур, кур сокоче, / Да на сідало хоче…» [2, с. 337–338]. Кур хоче на сідало не для того, щоб спати, його місія полягає в здійснені акту дефлорації, при цьому півень уособлює фалос – ерегований статевий член. Таке порівняння примушує нас звернутися до сучасного американського сленгу, що вказує на аналогічну ситуацію, де «cock» перекладається одночасно як «півень» і як «статевий член». У піснях зустрічається багато образів, пов’язаних з молодою – бродить по холодній воді, плаває в човні, порівнюється з совою чи куницею. Образ куниці зустрічається ще в обряді сватання, коли старости приходять до помешкання відданиці пошукати куниці або лисиці в солом’яній копиці. Хутрова тварина, що сидить у копиці сіна, є уособленням жіночого статевого органа. Куниця чи куна пов’язана з еротичною символікою, а похідне від нього «кунка» означало вагіну. Нині термін у тому самому значенні зберігається в словнику жаргону, сленгу, арго. Куниця є найпопулярнішим, та не єдиним образом, що використовується для уособлення статевого органу молодої. Це могла бути й інша, але обов’язково хутрова тварина – лисиця, бобер, ягничка. Увага до волосяного покриву пов’язана з тим, що його наявність вважалася ознакою статевої зрілості.
Із коїтусом часто порівнюють будь-яку жваву й рухливу роботу – молоти муку, драти крупу, колоти шилом чи швайкою, набивати обруч на коновку, терти макітри, кувати дитину. У зв’язку з цим виникає образ так званого сексуального агресора, котрий користується популярністю в жіночої половини як ідеальний партнер: мельник, швець, бондар, гончар, коваль.
Таким чином, у піснях явно виділяються три основні групи понять – статеві органи, сексуальний акт і цнота як необхідна умови для успішного проведення обряду. У першій групі ми стикаємося з ситуацією, коли статевий член і його господар є одне й те саме: бугаєм чи ведмедем може бути як парубок, так і його член. Подібна ситуація зустрічається в календарній обрядовості, там вона стосується божества-заплідника й так само не зрозуміло: колодій чи кострубонько – це ім’я бога чи назва його статевого органу? Тому слід зазначити, що під час коїтусу ці поняття зливаються в єдине ціле: бог перетворюється на монолітний фалос чи фалос стає одноосібним значимим органом, який поглинає всі інші частини тіла бога. Такий процес становить визначальну фазу фалічних культів, де поклоняються богу у вигляді фалоса, але свій зовнішній вигляд антропоморфне божество приймає лише у винятковому випадку – під час злягання та акту запліднення. Саме так і парубок чи чоловік асо- /145/ ціюється з биком чи ведмедем, перебуваючи виключно в статевих зносинах чи безпосередньо перед ними.
Популярними евфемізмами статевих органів є пари предметів, котрі наслідують чи можуть наслідувати дію, подібну до фрикцій під час коїтусу чи символічного її значення: ступка – товкачик, діжка – чіп, замок – ключ, петелька – ґудзик, сковорода – риба, верша – кулик, воронка – соловей, пташечка – шило, куна – соболь. У творчості статеві стосунки в символічному їх значенні можливі між ким (чим) завгодно й де завгодно.
У народному лексиконі коїтус позначається великою кількістю розмаїтих термінів – махатися, шморгати, штурхати, попихатися, тикати, бити, качати, лупити, дерти, грати, борюкатися, гріти ноги, робити дитину. У сороміцькій фольклорній традиції існують пісні, де коїтус розглядається лише з боку одного учасника, без будь-якої емоційної прив’язки до іншого. Так парубок толочить і косить траву, поле мак чи руту-м’яту, мотає чорну кунку, відмикає шкатулку, розчахує березу. Дівка ходить по піску, кропиві, вересі, холодній воді, в’є чи губить вінок, качається по постелі, лізе на хату чи піч, задирає ногу, роздирається, дає. Стосовно терміну «давати», котрий є широковживаним навіть до теперішнього часу саме в указаному значенні, можна зауважити, що він становив основу для багатьох похідних слів стосовно нареченої: її називали «відданицею», «дівкою на виданні»; свата молодої називають «данським старостою» – «від слова «давати», тобто той, що робить послуги з боку молодої, яка має віддатись» [4, с. 75]; погоджуючись вийти за парубка, котрий сватається, відданиця «подає» рушники. Та й зараз термін «дає» часто використовується в значенні «погоджується на статевий зв'язок».
Якщо брати до уваги весь загал сороміцьких пісень, то тема цноти значно поступається темам статевих органів і коїтусу. Ця група народної поезії мала популярність лише в рамках досліджуваних обрядів. Берегти цноту – зв’язати ноги шовковою ниткою: «…Прохали хлопці – не дала, / Куповали купці – не продала; / Шовком ніженьки зв’язала, / За всіх тому Іванку держала». І як результат: «…А мій Івашко розограв, / Шовку ниточку разорвав» [2, с. 451–452]. «…Поїдемо орати, / Новини добувати…» [3, с. 72] – це ще один образ, котрий встановлення цнотливості молодої називає «новиною», оскільки інформація про збереження «калини» цікавила не лише нареченого та його батьків і родичів, а всіх, запрошених на весілля. Пояснити це можна тим, що шлюб земний пов’язаний із небесним і його результати вважалися такими, котрі безпосередньо впливають на родючість. Тому недотримання нареченою вимог зі збереження цноти чи недбало здійснені обрядові дії, на думку українського землероба, могли перешкодити отриманню врожаю. Так наречена шляхом /147/ випробовування возвеличує рід: «…Ой як буде рожа, / То сему родові гожа, / Як буде калина, / Усему родові мила!» чи знеславлює його: «…Розгнівив всю родиноньку, / І близькую, і далекую, / І вбогую, і багатую» [3, с. 81, 92].
Найпопулярнішим символом у цьому місці обряду, безпосередньо пов'язаним із цнотою, є червоний колір: червона калина й ружа, червоні чоботи, червона нитка й китайка, червоний черчик. Черчиком в Україні називали шовк, пофарбований кошеніллю, а одночасно й кров від розриву дівочої пліви. Поєднання цих понять проливає світло на те, що має на увазі дівка, коли просить парубка: «…Ой окраси, Іванку, сей черчик мій, / Да звеселемо увесь рід свій!..» [2, с. 447], чи те, як вона не спить усю ніч та мотає червоний черчик.
Виходячи з кількості наведених прикладів і розмаїття образів, можна було б припустити, що статеві зносини в українському суспільстві класичного періоду були поняттям звичним і навіть пересічним. Але це не так, коїтус завжди залишався забороненою й табуйованою темою. Чи не єдиним виходом залишався прояв антигромадської поведінки, що диктувалася умовами певних обрядів, зокрема комори й перезви.
Використані джерела
1. Бандурка : Українські сороміцькі пісні / Упоряд. М. Сулима. – К. : Дніпро, 2001. – 280 с.
2. Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ. ЮгоЗападный отдѣлъ. Матеріалы и изслѣдованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ. – Т. 4 : Обряды: родины, крестины, свадьба, похороны. – СПб., 1877. – ХХХ, 715 с.
3. Українські сороміцькі пісні / Упоряд., передмова, примітки М. М. Красикова. – Х. : Фоліо, 2003. – 287 с.
4. [Червінський І.] Сватання, весілля і родини у люду руського на Русі Червоній, описане мешканцем цього краю. 1805 / [І. Червінський] // Весілля : у 2-х кн. – Кн. 1. – К. : Наук. думка, 1970. – С. 75–78.
Публікація:
Мистецька освіта і культура України ХХІ століття: євроінтеграційний вектор: Зб. матеріалів Міжн. наук.-творч. конф., Одеса, Київ, Варшава, 12-13 травня 2016 р. – К. : НАКККіМ, 2016. – 288 с.
До розділу