До розділу
Рай
Світовит Пашник,
волхв РПК
Мал. Олесі Вакуленко. Райське Дерево
Людей завжди турбувало питання: що нас чекає після смерті? Щось невідоме, адже ніхто не прийшов звідти і не сказав, що там бачив. Тому на цьому ґрунті виникли численні уявлення потойбічного світу. Часто суперечливі визначення, від щасливої країни поруч з Богами до пекельного жахіття. У цій статті спробуємо розібратися в світоглядних уявленнях нашої Рідної Віри, та з прикладами різних вірувань інших віровчень. Місце де перебувають Боги і Предки називають Раєм, Ірієм, Вирієм, Луками Сварожими. Іноді цим словам надають різного значення.
Дуже гарно описав вірування в райське життя Іван Огієнко:
"У зв'язку з мерцями рано постало в нас вірування взагалі про той світ, про Рай, де померлі продовжують своє життя. Де саме знаходиться Рай, окреслюється найрізніше, але старше вірування було, що під землею, а молодше, – десь на кінці світу, на Сході, куди дорога дуже далека й тяжка, чому мерця треба належно вирядити, щоб облегшити йому цю дорогу.
Рай – це вічно зелений сад, з золотими й срібними овочами, з вічно цвітучими лугами, по яких течуть річки з медом й молочними берегами. В Раю "благоуханіє чюдноє". Там завжди тепло й світло, зими в Раю не буває, не буває й ані завірюх, ані бур, ані злив. Тут завжди спокій, а райських плодів завжди повно, і наші покійники постійно бенкетують там зо своїми.
Взагалі Рай – це прекрасна місцевість, якої на землі й не буває. Арабський письменник X віку Ібн-Фадлан свідчить, що в слов'янській уяві Рай – це розкішний зелений сад. А посеред Раю стоїть велике райське дерево, гільце, Дерево Життя, оповідання про яке було в нас ще до Християнства, а джерело їх чи не з Вавилону. Є це і в Біблії, пор. Книга Буття 2.8, Рай по-гебр. gan – садок…
Поняття про Рай було в нас ще задовго до Християнства, про що свідчать наші обрядові пісні, напр., колядки, і саме слово "Рай" це слово праслов'янське, дохристиянське, і грецьке paradeisos не змогло його виперти й заступити." [Іларіон 1994, 240-241].
Письменник Сергій Плачинда в своєму словнику давав наступне визначення Вирію: "за стародавніми легендами, сонмище Богів та померлих душ, острів у всесвіті, першоземля Богів і світу. У Вирії, згідно з віруваннями, росло першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками безсмертя на ньому. Сюди ж зліталися птахи на зиму. Вічним мешканцем Вирію є першоптиця і водночас давньоукраїнський першобог Сокіл (або Род), який завжди перебуває на вершечку Прадуба... У Вирії знаходиться озеро Живої Води." [Плачинда 1993, 17].
В апокрифічній Бесіді Панагіота з Азимітом є розповідь про райське дерево: "А посреди Раю Древо Животноє, єже єсть божество, і приближається верх того древа до Небес. Древо то златовидно в огненной красоті; воно покриваєть вітвями весь Рай, імієть же листья от всіх дерев, і плоди тоже. Ісходить от него сладкоє благоуханіє (пахощі), а от корня єго текуть млеком і медом 12 істочников". [Іларіон 1994, 56].
Земний Рай може ототожнюватися з родиною та її добробутом, хатою. Ярослава Музиченко зазначає, що найпростіше, тричленне позначення дерева-сім'ї є той же відомий нам стовбурець з трьома гілочками: батько, мати і на вершечку дитя:
... Ой плине, плине райськоє древце,
Райськоє древо з трьома вершеньки:
В першім вершеньку сив соколонько,
В другім вершеньку сива кунонька.
В третім вершеньку сив-ластовлята.
Ой не є ж тото сив соколонько,
Але є ж тото господаренько.
Ой не є ж тото сива кунонька,
Але є ж тото господиненька.
Ой не є ж тото сив-ластовлята,
Але є ж тото їхні дитята. [Музиченко 1994, 63].
Особливо опис Раю переданий на сторінках Велесової Книги. Звертається увага на земне страждання, а ось потрапивши до Раю маємо щасливе життя. Причому і там працюємо на благо нашого Роду, тільки ворогів там немає і рабства немає:
"То речу те, сину мій, яко времено не є страчено, ніже є вічне перед нами. І там зріємо Пращурів своїх і Матерів, іже порядкують до Сварги і тамо стада свої попасти ймуть, і віни свої вінять і живот мають, якож наш.
Там немає єгунців, ні еланців, ніже Прав княжить має. І та Прав є істинна, яко Нава совлечена [*скинута], ніже Яв дана, і пребуде віки вічні біля Свентовида. І се Заребог іде краєм тим і речеть Пращурам нашим, яко живемо на землі, і яко страждаємо, іжде се бо завжди маємо зол многая. А тамо зла немає, і трави зелені зустрічають їх і зустрічають шелестом своїм про волю Божесту і щастя людей тих.
І так маємо зріти Степи Райські о Сварзі, яка синя є. І та синь іде од Бога Сварога. І Велес іде правити стадами їхніми. І течуть на злаки і Води Живі, і ніхто не є одерень у краї тому, і рабів інших немає там, і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих.
І тако речемо славу Богам, які є суть Отці наші, і ми є сини їхні! І достойні бути в чистоті тілесній. І душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за часу смерті тілес наших." [ВК,26].
"А тої Води-Живиці п'ючи, живемо, доконе не прийдемо як свої до нього, убудемо до Лук Його Райських." [ВК,11а].
А воїни, що загинули, отримують особливу нагороду, відправлення до Сварги з особливими почестями:
"І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного [*призначеного] і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас мольбу творячи." [ВК,26].
А кому присудить Перун, ті будуть в Раю їсти їжу вічну, в Сварзі возстане, тому що загине він днесь." [ВК,8(3)].
"І умре, і до Луки Сварогова іде. А там Перуниця рече: "То бо ніхто інший, ніж рус-гордин, ані грек, ані варяг, це славен [*слов'янин] роду славного". І той іде по співах Матиревих.
А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і вокраще ся тамо не відомо є."
Яко воїни Ясуня, маємо іншу мету, ніж греки, і маємо славу іну. А також догрядемо до Раю нашого і узріємо квіти красні, і дерева, і луки. І маємо в'яну в'янити од полів тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просяне збирати до закутів [*комори] Сварожих. То бо ті богочинства інші, яко земні в прахові і болях, і стражданнях.
І да будуть мирні дні його вічні. І ми станемо на місце його і [будемо] прятися сурово. А буде, [що] падемо за славу там, ідемо, яко він." [ВК,7е].
Цікаві згадки у Велесовій Книзі про небесну ріку, яка відділяє Сваргу від Яви:
"А тут бо свій Огнебог Семорегель, і овча [*вівця] яро, борзо рождена в чистоті. І то суть Триглави чужі, а се свої од нього ідуть. І тут же, отроче, одверзеш [*відкриєш] врата ці і ввійдеш в них. То бо єсь красен Рай Славянський. І там Ра-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви. І Числобог учте [*порахує] дні наші і речить Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі. І уснуть ті, бо се єсь, і всякий ясий [*живий] єсть во дні Божім, а вночі нікий єсть іноді – Бог-Дід, Дуб, Сніп наш." [ВК,11б].
В то й же час є Рай (Ра) ріка, яка відділяє русів від інших народів. Саме ця ріка протікає на сході, що характерно для розташування в тій стороні Раю. З Рай-рікою ототожнюють сучасну Волгу, саме там закінчувалися історичні землі русів. Назва походить від Сонця-Ра, звідси – "ранок", тобто це східна ріка. На д.9б ВК розповідається як слов'яни, повторюючи рух Сонця, перейшли Ра-ріку і направилися на захід до Дону, де "Суне спить вночі". Тобто, Ра-ріка є кордоном, що відокремлює Рай від Землі, де проживають слов'яни:
"Годь бо була ще на Зеленому Краї і помалу перед отцями ішли. Рай-ріка єсь велика і одділяє нас од інших людей, і тече до моря Фасіст [*Каспійського]." [ВК,9б].
Якщо припустити, що Ра тече на краю Землі, то там має Сварга сходитися із Землею. І Сонце, що народжується, іде потойбіччя до Сварги Синьої, а людина має, переправившись через річку (в даному випадку річка життя), тобто народившись, йде до Яві – Земному світу. Коли життя людини закінчиться, то вона піде через іншу річку – Дунай (у билинах – Смородина), тобто через річку мертвих, і потрапить у Наву. За логікою, на заході теж Сварга стикається із Землею, але вже з переходом до Нави. Ці переходи через річку проводяться в обрядах: народження, вінчання і поховання.
Коли край благодатний, то він порівнюється з Раєм. Причому таке образне розуміння земного Раю дійшло навіть до сучасності:
"І дитиною прийшов од землі Арстії до краю Інська. І тучніємо по приходу до Раю травного, скотам злачному." [ВК,31].
Окрім такого простого поняття Раю, коли уявляється це, як благодатна країна, де живуть і працюють люди, що померли, у щасті, є більш образне і символічне розуміння райського місця. Саме це треба розглядати як основне філософське осмислення безсмертя душі і воскресіння в наступних поколіннях, коли Боги дадуть нове тіло. Подивимося як це описується у Велесовій Книзі:
"Так се душі Пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру." [ВК,1]; "Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас." [ВК,1]; "І се бо світ Іру йде до нас, і да будемо достойні Його." [ВК,30].
Тепер розглянемо світоглядне переосмислення на основі археологічних досліджень, світогляду предків і символізму. Коли людина помирає, то її душа іде до Неба, а тіло повертають у лоно Матері-Землі. Зорі на Небі це душі Пращурів, що розсипані наче зерно по чорному небу-ріллі. Місяць відіграє роль небесного плуга, який також може ототожнюватися з фалосом.
Ми на Землі запалюємо свічки-вогники і закликаємо душі предків повертатися до Роду земного. Як і Вогонь є зародком Сонця, яке воскресає зранку і виходить на синє Небо, так і ми чекаємо воскресіння. Душа отримає нове тіло і народжується в жінці. З Неба падає дощ наче насіння і запліднює Землю, так і чоловік фалосом-колосом запліднює жінку.
Лоно жінки є тим Раєм, куди потрапляє насіння. Тому христосівський апостол Петро, якого повісили стрімголов і явно уособлює фалос стоїть на воротах до Раю – жіночого лона і вирішує, кого до нього пустити. Таким же символом Раю можна ототожнювати могилу, хату, храм, де й відбувається переродження: смерть і воскресіння. Перехід між світами здійснюється через ворота.
Ворота і вхід до жіночого лона часто порівнювалися. В І. Огієнка читаємо: "Зла сила часом закриває роди жінці, тоді треба відкрити в Церкві Царські (Райські) Врата, і роди легко зараз відбудуться. При родах взагалі треба все відкривати: двері, вікна, комин... Навпаки, коли жінка не хоче більше дітей, то вона жертвує до Церкви нову завісу на Райські Врата: як завіса зачиняє вхід, так щоб і вона була зачинена для дитини." [Іларіон 1994, 123,208].
Розглянемо деякі цікаві імена, що пов'язуються з Раєм. У Велесовій Книзі один із родоначальників, що уособлює мітологічно Сонце, що сходить має ім'я Ор, що має варіанти імені: Арій, Ірій, Єрей, Орій. За своїм ім'ям Ор близький до Ярила, Яра – весняного Сонця. Ярило своїм промінням запліднює землю. Плуг, яким обробляється земля вважається запліднюючим символом. Тому землю плугом орють (ярять, запліднюють), а людина, яка це робить – орач, він є онуком Дажбожим, тобто помічником Бога на землі. [ВК, с.164].
В християнстві Ярила замінює святий Юрій, який має різні назви, як до місцевості: церковне Георгій, Юрій, місцеве: Юрко, Юр, Юрай, Урай, а то й просто Рай. Потебня доводив, що назва Юрія постала з стародавньої дохристиянської назви "Рай". В народніх творах він надзвичайно поважається, а в одній пісні зветься навіть "сином Божим". [Іларіон 1994, 284].
Але цікаво, що й літнє Сонце Купалу також називають Раєм, так Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у "Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка… третій Рай, з котрого потім зробили Івана". [Килимник 1994, 123]. Літня пора – це дійсно Рай на нашій Богом даній землі. Припускаємо, що ім'я Рай є основним ім'ям літнього Бога Сонця, а Купало є його епітетом. Можливо Рая слід ототожнювати з єгипетським Богом Сонця з ім'ям Ра. [Пашник/Купало, 36].
Індолог Степан Наливайко приводить такі прізвища козаків як Рай, Райко. І доводить, що "рай" у мові хінді означає "князь", "цар", а після імені слово рай має значення "пан", "добродій"; від чоловічого імені Рай походить жіноча форма Рая, Раїса, дослівно "правителька", "цариця". [Наливайко 2000, 173]. Також можливе ототожнення Раю з жіночим лоном, місцем перебування зародку-дитини.
Острів Хортиця мав чоловіче означення і символізував Бога Місяця Хорса. Про Місяць ми писали раніше, як про фалічний символ. Острів як човен перевозить Предків, що поховані на ньому, до Раю – жіночого лона. З Раєм треба ототожнювати місце за Дніпровими порогами, які є перепоною до Раю. Людина після смерті має потрапити у Рай, щоб знову відродитися в наступному поколінні, отримавши нове тіло. [див. Пашник/Хортиця]. Тому Рай це тимчасове помешкання, благодатне місце, де перебувають предки в очікуванні народження – приходу зі світу Нави і світ Яви згідно законів Божих Прави.
Сонцеслав Крижанівський. Ірій
Література:
4. Музиченко Я. Дерево життя / Українські символи. – К.: Народознавство, 1994. – С.59-72.
5. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
6. Пашник С.Д. Купало / Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – С.36-40.
7. Пашник С.Д. Хортиця – духовний човен Роду. – https://svit.in.ua/stat/st74.htm.
8. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр. письменник, 1993. – 63 с.
16 березня 2021
До розділу