Острів Хортиця є найбільший
острів на р. Дніпро (довжина – до 11,5 км, найбільша ширина – до 2,7 км).
Назва острова походить від давньослов'янського Бога Хорса та відповідає його
ознакам. Це святиня українського народу, яка має, як природну красу, так і
являється духовною та історичною пам'яткою.
Зважаючи на природну та
археологічну унікальність острова та з метою здійснення державної охорони і
збереження його цілісності, в 1965 р. о. Хортиця було оголошено Державним
історико-культурним заповідником. З метою збереження в природному стані
унікальних пам'яток геології в порожистій частині р. Дніпро, включаючи
виходи докембрійських кристалічних порід, цінну наскальну рослинність, рідкі
та зникаючи види рослин на ділянках цілинних степів, байрачних та плавневих
лісів, постановою Ради Міністрів Української РСР у 1974 р. було утворено на
території історико-культурного заповідника геологічний заказник "Дніпровські
пороги".
Постановою Кабінету Міністрів
України у 1993 р. Державному історико-культурному заповіднику було надано
статус Національного. До його складу входять сам острів Хортиця і прилеглі
до нього острови та скелі Байда, Дубовий, Ростьобін, Три Стоги, Середня,
Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра, що мають загальнодержавне
та історично значення. Загальна площа заповідника становить 2359,34 га.
Зважаючи на свою унікальність,
НЗ "Хортиця" занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як
пам'ятка національного значення. Багаторічні (більше 100 років) археологічні
дослідження дають можливість стверджувати, що територія Хортиці та її округа
були зоною перебування людини ще за доби мезоліту. Oкpeмi знахідки крем'яних
виробів мезолітичного часу знайдено в північній та східній частинах Хортиці.
На острові виявлено декілька місць розташування пам'яток дніпро-донецької
культури доби неоліту (V-III тис. до н.е.). (о. Середній Стіг, урочище
Вирва).
Археологами виявлені пам'ятки
енеолітичної культури Середній Стіг (IV тис. до н.е.): велика кількість
крем'яних, кам'яних, кістяних та рогових знарядь праці на о. Байді, в
урочищах Вирва, Дурна Скеля та в північній частині о. Хортиця.
Численні знахідки цього часу було піднято з дна Старого Дніпра. Пам'ятки
доби бронзи відомі по всій території о. Хортиця поселення племен ямної
культури ІІІ-ІІ тис. до н.е. (північно-східна частина острова), поселення
племен катакомбної культури I пол. II тис. до н.е. (східний схил балки
Совутиної); поселення племен культури багатопружкової кераміки XVI-XV ст. до
н.е. (північно-східна частина острова); поселення племен зрубної культури
XV-XIV ст. до н.е. (південний схил балки Молодняга).
На о. Байда була виявлена потужна фортеця доби бронзи з кількома рядами стін
та ровів. На о. Байда було досліджено декілька святилищ доби бронзи, які
окрім поминально-обрядових функцій, можливо, використовувалися для
найпростіших астрономічних спостережень.
Цікавою є пам'ятка скіфського
часу (VII-III ст. до н.е.) – городище "Совутина Скеля", в якому досліджено
оборонні споруди (до 6 м), житлові та господарчі комплекси. Отримано
численні матеріали, які дозволяють проводити масштабні реконструкції як
економічного, так i етнічного характеру.
Поховальні пам'ятки о. Хортиці
доби бронзи – раннього залізного віку представлені ґрунтовими та курганними
могильниками. На острові зафіксовано шість курганних груп. Сарматська доба
(II ст. до н.е. – III ст. н.е.) представлена окремими похованнями на острові
та його окрузі.
На о. Хортиця відомо декілька
місцезнаходжень племен черняхівської культури (II ст. н.е.) могильник на
території сучасної СШ № 43. Культурний шар черняхівської культури відомий на
о. Байда та на piчці Середня Хортиця.
В безпосередній близькості до
Протовчого броду знаходиться стародавнє поселення Х–XIII ст. Багато пам'яток
археології пов'язано з історією запорозького козацтва.
Починаючи з кінця XV ст.
острів Хортиця стає одним з опорних пунктів, де проходило формування
запорозького козацтва. Тут, як i на інших островах, вони будували свою
укріплення-засіки. Хортиця стає колискою низового козацтва, основним
форпостом по охороні південних кордонів від татар. В результаті
археологічних експедицій на острові Байда були виявлені залишки дерев'яних
укріплень, оборонні, господарчі споруди та житлові приміщення 16 ст.
В балках Молодняга i Липова
відкриті зимівники запорозьких козаків ХVIII ст., де археологами була
виявлена значна кількість предметів козацького побуту (цвяхи, кераміка, ножі
та ін). Значна кількість пам'яток пов'язана з подіями російсько-турецької
війни 1735–1739 рр., в якій безпосередню участь брали запорозькі козаки. В
1736 poці на о. Хортиця була заснована Запорозька верф, а для її захисту
побудовані фортеця та ретраншемент. Декілька десятків суден верфі затонуло
біля острова. Свідченням про перебування запорозьких козаків на о. Хортиця є
численні назви урочищ та скель: урочище Сагайдачного, Січові ворота, Козача
могила, Совутина скеля та ін.
Острів Хортиця – унікальний
пам'ятник природи. Рослинний світ острова на сьогодні представлений 1092
видами, з яких 33 види рідкісних та 105 ендемічних.
На острові Хортиця
зареєстровано 245 видів хребетних тварин, з них 2 види, занесені до Червоної
книги МСОП, 4 види – до Європейського Червоного списку "Конвенцій про
міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, який знаходяться під
загрозою знищення", 12 видів – до Червоної книги України. 33 види
безхребетних тварин, які мешкають на о. Хортиця, занесені до Червоної книги
України.
Для ландшафту Хортиці
характерно різнотравно-типчаково-ковилові степи, а південна частина острову
– це природні заплавні ліси. Хортиця є перспективною для екологічної
реставрації степових екосистем. Степи, що відносяться до особливо цінних
природно-територіальних комплексів о. Хортиця, представляють великий
науковий i практичний інтерес.
Бережемо нашу святиню острів
Хортиця – це важливий куточок нашої Богом даної Землі!
Література:
1. Національний заповідник "Хортця".
Буклет / упор. Г.А.Крапивка, Т.Г.Митрофанова, Ю.М.Соболева. – К.: Пам'ятки
України.
2. Сокульський А.Л. Козацька
Хортиця: історико-культурне значення в процесі виникнення і становлення
запорозького козацтва: монографія. – Запоріжжя: КПУ, 2008. – 766 с.
До розділу